Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

Це її по-справжньому впекло, але вона стрималася. Знизала плечима і сказала:

— Ну, що ж, коли ти вже такий телепат, то, може, скажеш, чим я тебе годуватиму?

— Скажу, скажу! Пельменями. Там їх аж дві пачки в холодильнику тебе чекають. До речі, не забудь: морожені пельмені варяться від п'яти до семи хвилин. Бо як довше, то вийде суміш з м'яса і тіста, цілком калорійна, але не дуже смачна.

— А звідки в тебе такі глибокі знання кулінарних секретів?

— Я, поки тебе не було, відкривав холодильник і читав друкований текст на пачці пельменів.

— Ну, коли ти такий хитрий, то міг би й зварити сам…

Тут вона прикусила язика, бо гра зайшла трохи задалеко: дурне дівчисько, плещи язиком, але не забувай, що він таки інвалід, прикутий до крісла з колесами. Але помилка її була не в цьому. Справжньої помилки вона припустилася пізніше, коли вони вже поїли пельмені і пили чай з сирниками.

А сирники взялись ось звідки: коли він під'юджував її тими пельменями, вона вирішила приготувати йому щось смачненьке, не просто напівфабрикат зварити, а почастувати чимось таким, що вміють лише жінки, а чоловікам, коли вони не професійні кухарі, не дано. Але чим? Вона не знала, які продукти у них є, а занадто господарювати в чужій кухні не хотілося — соромилась.

На її щастя, в баночці, накритій білою капроновою кришечкою, вона побачила сир. Яйця в холодильнику знайшлися теж. Тепер ще б трохи борошна… Цукор, вона знала, був у серванті. Ах, коли б бодай порошинку ванілі!

Вона, нічого йому не сказавши, пішла на кухню. Виявилось, що Валентина Сергіївна така ж добра господиня, як і її мама. У неї все було, що треба, все в ідеальному порядку, і, слава стандартизації, приблизно в тих самих місцях, що й на їхній кухні.

І вона гукнула йому:

— Між іншим, ти помиляєшся, коли думаєш, що їстимеш пельмені! Тобто ти їх, звичайно, їстимеш, але після них їстимеш сирники.

— Це обов'язково? — відгукнувся він з кімнати.

— Звичайно. Чого б я старалася? Для себе роблю, чи що? Я не голодна.

— Хочеш зарекомендувати себе в моїх очах доброю господинею? То я й так знаю, що ти вундеркінд. Справді, дівчатка тепер охочіше грають у футбол, ніж пораються на кухні.

Вона промовчала.

Йому стало сумно в кімнаті самому, і він прикотив на своєму кріслі до неї на кухню.

— Заважати прийшов?

— Прийшов?

Може, в цьому була її друга помилка, але теж не найгрубіша. Якось дико звучить, коли сказати людині, яка тільки-но була в кімнаті і раптом опинилася в кухні, «приїхав».

І вона промовчала знову. Але слово «прийшов» йому сподобалось. Чи, може, він так вдало замаскував свої справжні почуття? Ні, навряд. Вона вже закінчувала вимішувати сир з борошном і яйцем, попередньо додавши до цієї маси солі, цукру, ванілі, а він сидів у своєму кріслі і мовчки спостерігав за кожним її рухом. Вона крадькома глянула на нього і не помітила на його обличчі звичної насмішкуватості. Він не підшукував, який би ще дотеп докинути, як би її краще підкусити. Обличчя його було серйозним. І їй по-справжньому стало жаль його. Який він ще хлопчисько, а скільки йому вже довелось пережити і скільки ще різних фізичних і моральних мук чекають його попереду…

І тут Іржик зловила себе на тому, що їй подобається його обличчя.

Він буцматий, круглоголовий, чоло у нього і не високе і не вузьке, звичайне. Іржик якось йому, напівжартома, напівсерйозно, сказала, що лоб його належить саме до тих лобів, якими дуже зручно пробивати стіни. І він, ніскільки не образившись, погодився з нею.

Волосся у Максима жорстке, кучеряве, здається, всі волосини на його голові пересварилися, не спілкуються, і кожна волосина росте собі в той бік, який їй подобається. Тому голова у Максима кудлата, як у ведмедя. Невідомо, знайшовся б на світі такий перукар, який згодився б зробити у нього на голові якусь подобу зачіски? їй здавалося, що таке волосся має бути лише в дуже впертих людей. Правда, дурні теж бувають впертими, а впертість розумних називається наполегливістю, проте, хоч Максим і розумний хлопець, впертості йому не позичати. Ніс у Максима короткий, обрубаний, але теж цікавий по-своєму. Що? Ніс не може бути цікавим? Ого, ще й як! Словом, вона такий ніс бачила на якомусь портреті стародавніх часів, і «носив» його хтось з видатних людей того часу. Одного разу їй хотілося сказати про це Максимові, але потім вона подумала, що хоч ніс у нього й короткий, він може багато «набрати» на цей ніс. Щодо пальців, то вони у Максима зовсім не музикальні. Коли він брав той м'яч, Іржику його руки і особливо пальці здалися надзвичайно довгими, а вже за кілька хвилин, сидячи на поренчатах лоджії, вона помітила, що руки у нього короткопалі. Ні, це не нервові пальці каліки, кожен короткий палець Максима надзвичайно спокійний і завжди знає, що йому робити.

Він спостерігав за тим, як вона робила сирники, і раптом запитав, якось щиро і серйозно:

— Іро, скажи, тобі подобається домашня робота?

Це чи не вперше він назвав її Ірою, а не Іржиком. Її здивувало навіть не саме запитання, скільки тон його, інтонація. І вона зрозуміла, що на так просто поставлене запитання треба просто відповідати. Тому сказала:

— Подобається.

— Подобається варити, пекти, мити посуд, натирати підлогу, прати білизну, прасувати, церувати шкарпетки?

У неї на язику крутилося щось дошкульне, але вона не дозволила тому дошкульному зісковзнути з язика, а просто пояснила:

— Бачиш, Максиме, я не кажу, що всі ці роботи такі вже приємні, але мені завжди подобається кінцевий результат. А подобатись він може лише в тому випадку, коли він хороший. А бути хорошим він може