Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди двієчника 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди двієчника"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди двієчника" автора Худайберди Тухтабаєв. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 46
Перейти на сторінку:
злякався я. Потім згадав, хто я тепер, насупив брови і сказав — Не люблю горілки. І тих, що п'ють, не люблю.

Бригадир, який уже підніс був піалу до вуст, вихлюпнув горілку в арик і заплескав у долоні:

— Золоті слова, товаришу агроном, золоті слова! Ми теж не любимо пити!

Під'їжджаючи до польового стану сьомої бригади, я ще здалеку помітив гурт людей.

Бригадир Урман-ака щось говорив і розмахував руками. Забачивши мене, він побіг назустріч:

— Товаришу агроном! Розкажіть цим людям про значення компосту. Вони відмовляються його застосовувати.

— Будь ласка, про що може бути мова! — Я зіскочив з мотоцикла і, відкашлявшись, почав — Хто проти компоту, той проти себе. Що таке компот? Це вітаміни і калорії. Крім того, це дуже смачно. Чим більше фруктів у компоті — тим краще. У нас у Фергані, наприклад, компот роблять із свіжих і сушених абрикос, вишень, персиків та інших ягід. Шановний Урман-ака правильно робить…

Закінчити мені не дали. Хоч я ніби нічого смішного й не казав, усі почали реготати. Декотрі навіть за животи хапалися.

Подивився я на них і собі засміявся. А що мені лишалося робити?

Потім я дізнався про свою помилку: Урман-ака говорив не про компот, а про компост.

А компост, виявляється, — це звичайний гній, витриманий до стану бродіння.

Відтоді я не їздив у сьому бригаду.


БОРОТЬБА З НЕБЕЗПЕЧНИМИ ШКІДНИКАМИ

Ех, побачили б мене зараз шановні Атаджан Азизович і Кабулов! Подивилися б, як я керую цілим відділенням радгоспу, як роз'їжджаю на новенькому мотоциклі «ИЖ-56», і ахнули б. А хлопчаки ті взагалі від заздрощів луснули б. А що як написати листа в школу? От здивуються, мабуть. А може, пишатися будуть: ось, мовляв, який у нас Хашимджан — у люди вийшов!

Я сів і написав два листи. Одного мамі, щоб не хвилювалася й не скучала, а другого — в школу.


ПАЛКИЙ ПРИВІТ ВІД СЛАВНИХ ТРУДАРІВ КВІТУЧОГО ГОЛОДНОГО СТЕПУ!!!!!!!!

Атаджане Азизовичу, ви казали, що я не зможу стати ні агрономом, ні інженером, якщо не буду знати алгебри, геометрії і рідної мови. Ви можете мені не вірити, а я є агрономом. Відділення у мене найпередовіше, складається з дванадцяти бригад. А землі у нас тисячу і ще двісті гектарів. План ми будь-що виконаємо на цілих сто процентів і ще, може бути, одержимо ордени. Отоді й побачимося,

З привітом агроном Хашимджан Кузиєв!


Агрономом бути, звичайно, добре. Погано лише те, що кожен знає, як і що йому слід робити. Нікому нічого не накажеш. Хоча б ледаря якогось знайти, вилаяти його добренько! Але ж немає в цих краях ледарів.

З такими думками я брів ділянкою другої бригади, як раптом побачив чоловіка, що біг назустріч. Це був Мурадхан-ака, бригадир. Він навіть не біг, а наче летів, перестрибуючи через ряди бавовнику, дуже нахилившись уперед. У мене чомусь зассало під ложечкою. Схотілося круто обернутись і — навтьоки. Може, цей чолов'яга провідав, що я ніякий не агроном, а учень шостого класу і що диплом у мене не справжній?

— Товаришу агроном, заждіть, куди ж ви?

Я зупинився і про всяк випадок увібрав голову в плечі.

— Що вам треба? Чого ви бігаєте, як навіжений? Я вас ще з ранку розшукую, товаришу Кузиєв! Лихо трапилося…

— Яке лихо? Поясніть до ладу…

— Лихо, — повторив бригадир, перевівши подих. — Наш бавовник укрився широю[4].

— Широю? Якою широю? Липучою, чи що? Хто приніс її на поле?

Бригадир очманіло витріщив на мене очі і розвів руками. А я розсердився ще дужче:

— Я покажу цим любителям солодкого! Я знаю, як боротися з такими шкідниками.

— Треба негайно вживати заходів, товаришу агроном. Це дуже небезпечна попелиця!

Що він сказав? Попелиця? Оце вже справді погано. Колись я чув, що існує така штукенція — попелицею називається. Вкрилося нею листя — вважай, уся рослина загинула!

Біжу слідом за бригадиром, а в самого душа холоне. Я цієї попелиці і в очі не бачив. А як з нею боротися, того взагалі не знаю. Що ж робити?

— Виручай, — кажу, — моя чарівна шапочко. Підкажи, що мені робити, допоможи порадою.

— Не можу, — тоненько відповідає вона. — Я й сама не знаю, що це таке — попелиця. Щоб збагнути це, розум і знання потрібні. Розум непідвладний чарам. Радо підказала б тобі, що робити, так сама не знаю.

— Але ти мусиш допомогти мені, шапочко!

— Не можу, дорогий. Знання, а отже й розум міститься у товстих книгах і пухлих головах учених людей. А я за весь свій вік не прочитала жодної, навіть тонюсінької книжечки. Лише кілька сторінок твоїх підручників, коли підказувала тобі…

Мурадхан-ака зупинився і показав рукою на поле, що лежало перед нами.

— Ось ділянка, вражена попелицею. — Він витер з чола піт і подивився на мене з надією.

Зволікати не можна було.

— Та-ак! Листя, отже, вражене, так?

— Звісно, листя, а що ж іще?! — з відчаєм простогнав бригадир.

— Слухайте, а що як узяти кущі за стебла і добренько потрусити? Чи не опаде ця

1 ... 10 11 12 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди двієчника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди двієчника"