Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » В сузір’ї Дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

335
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В сузір’ї Дракона" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 197
Перейти на сторінку:
ж сталося з Іриною?

— Ви її… знайшли? — почав я здогадуватись.

— І так, і… ні. В комп’ютер її модуля проник вірус Дракона і дав команду на знищення корабля. Ірина загинула. І все-таки вона… жива. На Зеленій. Там, — тицяв він тремтячою рукою кудись у небо. — Там, — уже кричав він, — у проклятому сузір’ї Дракона!

Це вже було схоже на фантастику.

— То вона… даруйте, Ірина, таки й справді… жива?

— У певному розумінні. Я навіть говорив з нею. Її порятували при аварії…

— Хто?

— Істоти планети Р-004, — і після паузи: — дерева.

— Що-о?..

— Юначе! Планета Р-004, вона ж Зелена, населена деревами, які володіють розумом, себто вищою формою інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями, яке спирається на розкриття їхньої природи і змісту. Ну, і так далі. Там, — Данило Печеніг знову тицяв тремтячою рукою угору, — цивілізація мислячих рослин…

«Може бути початком для… фантастичного твору», — подумав я розгублено, не знаючи, як реагувати на почуте. Хотілося вірити астронавтові, але переді мною сидів уже не героїчний підкорювач Далекого Космосу, а — старий стомлений чоловік, геть сивий, з очима, у яких гніздилися задавнений біль і розпука, — стільки літ звідтоді минуло, а він усе не міг змиритися із втратою дружини.

— Ірина й досі мені сниться, — голос його затремтів, очі зволожилися. — Як жива. Тільки я вже старий, а вона — молода-молода. Коли присниться — щасливий, бо я тоді з нею, і відступає — бодай уві сні — самотність. А як не присниться — день для мене втрачений.

— Треба розуміти, що Ірина Савенко, — не йняв я віри, — і досі перебуває на Зеленій?

— Мою увагу, — розповідав далі астронавт, ніби не чуючи запитання, — привернув затишний гайок неподалік того місця, де я приземлився. Себто «призеленився», у квадраті С-149/32. Там був деревостан з тополь. До речі, що ти, юначе, знаєш про тополі?

— Ну… дерево, — я на мить задумався, аврально пригадуючи шкільні та вузівські підручники про рослинний світ, — здається, з роду родини вербових.

— Початок непоганий, — гмукнув Печеніг… — Далі…

— Улюблене дерево українців, — уже впевненіше витримував я іспит. — Образ-тотем давніх слов’ян. А ще — символ сумної дівчини, і взагалі сакральне дерево, рубати яке дозволялося лише для жертовних вогнищ. В Україні садили тополю біля хати, в якій народжувалася дівчина. Тополя росла і ніби забирала на себе недуги дівчини, якщо вони були. Дівчина тулилася до тополі, обіймала її за стовбур і від цього ставала здоровішою і росла вгору.

— Загалом так. Я лише додам, що в Україні поширені 11 видів тополі (всього у світі, переважно в північній півкулі, — близько 110): тополя тремтяча, вона ж усім відома як осика, тополя чорна, або теж усім відомий осокір, тополя біла — улюблений явір, а ще — тополя пірамідальна, тополя дельтолиста, або канадська, тополя бальзамічна і тополя сірувата (гібрид білої та тремтячої)… Так ось, гайок на Зеленій, до якого я простував, був тополиний, точніше осокоровий, бо там росли тільки тополі чорні. Я перебрів невеликий струмок, що жебонів собі край осокірника, і спинився по той бік, милуючись осокоринами. Було тихо і якось аж врочисто-благословенно в тамтешньому білому світові, нечутно кружляли білі пушинки з осокорів. І тут мою увагу привернула крайня тополя. Було, як я вже казав, тихо, ані подуву вітерця, а листя тієї тополі чорної чомусь шелестіло, і віття поверталося в мій бік — дивина, та й годі! І я збагнув: та ж тополя кличе мене, хоче якось привернути мою увагу… У шелесті її листя зненацька почав я вчувати щось рідне, в моїй душі лунав до болю, до щему знайомий жіночий голос. І линув він від тополі чорної… Я підійшов ближче, заплакав і притулився до стовбура, як до рідної людини.

І в шелесті листя відчув незабутній голос: «Це я… твоя Ірина».

«Де ти?» — запитав я подумки (голос передавався телепатично, не так у просторі, як у моєму єстві, в душі моїй і в серці моєму).

«Ти мене обіймаєш…»

Я все збагнув.

«Ти — в тополі?»

«Так, — відповіла вона. — Мене погубив Дракон, а порятувала тополя… Тут дерева такі ж розумні, як люди на Землі. У них своє життя, відмінне від нашого, людського, у них свій багатий, для нас незбагненний світ. Але вони, як діти, — довірливі і незахищені».

«Як тебе порятувати?» — запитав я, обіймаючи тополю.

«Любий мій Данилку, це вже неможливо. Сталися необоротні зміни. Та й Дракон мене не випустить із своїх володінь. Змирися, мій коханий, як я змирилася. Така моя доля…»

«Ти повинна повернутися у світ людей!».

«Люди надто жорстокі, з деревами мені краще».

«Заради мене… Я кохаю тебе…»

«А якщо ти кохав і кохаєш не мене, а моє тіло? Ти ж навіть не уявляєш, що від мене зосталося».

«Я не уявляю свого подальшого життя без тебе. Вернися…»

«Для чого? Що чоловікові потрібно від жінки? — Її плоть. Тіло. А тіла у мене вже немає. Тіло моє зжер Дракон, вціліла тільки душа, що її врятувала тополя чорна, моя названа посестра. Звідтоді я стала часткою тополі».

«Іриночко, без твого тіла я ще зможу обійтися, але тільки не без твоєї душі! Мені б твою душу та рідні очі твої — і не буде щасливішої від мене людини…»

Данило Печеніг урвав оповідь, що давалася йому так тяжко, і довго мовчав, відвернувшись від мене. Його душили спазми. Я не зважувався порушити мовчанку — та й що тут скажеш? Висловлювання співчуття в такій ситуації теж має свою межу, і за неї краще не переступати, бодай із найщиросерднішими словами. Як сказано від Матфея: блаженні, хто плачуть, адже вони утішаться…

1 ... 10 11 12 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В сузір’ї Дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В сузір’ї Дракона"