Читати книгу - "Чари країни Оз"

От над цією величезною дикою пущею Гугу летіли одного ранку два Орли, та й сіли посеред того лісу на гілляці високого дерева.

— Оце якраз місце, де нам слід почати свою роботу, сказав один, що був Коструббо-Номом.

— І багато звірів живе тут? — спитав другий Орел — Кікі Ару.

— Ліс повний їх, — відказав Ном. — У самому цьому лісі є досить звірів, щоб за їхньою допомогою завоювати народ Озу, якщо тільки ми переконаємо їх, щоб приєдналися до нас.

— Мабуть, нам треба й самим перекинутись у звірів? — спитав Кікі.

— Звичайно. Але спочатку треба трохи подумати. Тут живуть усілякі звірі, а Король у них — Рудий Леопард.

Коли ми поробимось леопардами, він ставитиметься до нас ревниво. Коли ми обернемось на якихось інших звірів, то не викликатимемо належної поваги.

— Як ви гадаєте — ті звірі нападатимуть на нас? — спитав Кікі.

— Я Ном, а тому безсмертний, і ніщо не може поранити мене, — відповів Коструббо.

— А я народився в країні Оз, і мене теж ніщо не може поранити, — сказав і Кікі.

— Але, щоб виконати задумане, нам треба, щоб усі звірі в лісі шанували нас.

— То що ж нам робити? — спитав Кікі.

— Наберімо потроху від різних звірів, щоб не бути такими самими, як котрийсь із них, — запропонував підступний старий Ном. — Візьмімо голови лев’ячі, тулуби мавпячі, крила від орлів, а хвости від диких віслюків, тільки на кінці замість жмутика волосу — золотий ґудз.

— Чи не занадто химерне сполучення? — спитав Кікі.

— Що химерніше, то краще, — запевнив Коструббо.

— Гаразд, — сказав Кікі. — Постійте тут, а я перелечу на інше дерево й оберну нас обох, а потім ми зліземо на землю й зустрінемось у лісі.

— Ні, — відмовився Ном. — Нам не слід розлучатися. Ти повинен обернути нас, поки ми разом.

— Цього я не зроблю, — рішуче заперечив Кікі. — Ви хочете вивідати мою таємницю, а я цього не дозволю.

Очі другого орла сердито блиснули, але наполягати Коструббо не посмів. Якщо він образить цього хлопця, то може навіки залишитись орлом, а цього він не хотів. Він сподівався колись таки вивідати таємне слово, а поки що хай Кікі додержується свого.

— Гаразд, — буркнув він. — Роби як знаєш.

Кікі перелетів на інше дерево, досить далеке, й проказав:

— Я хочу, щоб Коструббо-Ном і я мали голови лев’ячі, тулуби мавпячі, крила від орлів, а хвости від диких віслюків із золотим ґудзом на кінці замість жмутка волосу — пірцкщглі Чарівне слово він вимовив так, як треба, і зразу став таким, як щойно змалював. Він розгорнув орлині крила, пересвідчився, що вони досить дужі, щоб підтримувати в повітрі мавпячий тулуб та лев’ячу голову, й швидко перелетів назад, на те дерево, де зоставив Коструббо. Ном також обернувся й уже злазив з дерева, бо гілля круг нього було таке густе, що не пролетиш.

Кікі вмить приєднався до товариша, і вони невдовзі опинились на землі.

ого ранку в Лісі Гугу зчинився шарварок. Дикий Кабан Чіпо відкусив хвоста Жирафові Арксові, поки той снідав листям, устромивши голову між гілля дерева. Аркс хвицнув задніми копитами й ударив Тіріпу, велику Кенгурицю, що носила в своїй торбі новонароджене немовля. Тіріпа знала, що винен Дикий Кабан, тому вона одним сильним ударом звалила Чіпо з ніг і кинулась тікати від його гострих іклів. У цій гонитві якийсь велетенський їжак загнав у Кабана півсотні гострих голок, а якийсь Шимпанзе пожбурив на їжака кокосовий горіх і ввігнав йому голову в тулуб.

Все це суперечило законам Лісу, і коли веремія вляглася, Леопард Гугу, Король Лісу, скликав своїх Королівських Радників, щоб вирішити, як краще покарати винних.

Четверо володарів Лісу саме врочисто радились на невеликій галявині, коли враз побачили, що до них іде двоє дивних звірів — таких вони ще зроду не бачили.

Та жоден із чотирьох не поступився своєю гідністю й жодним рухом не показав, що злякався. Великий Леопард лежав, простягшись, на стовбурі поваленого дерева. Бру-Ведмідь сидів на задніх лапах перед Королем; Ренго, Сірий Мавпій, стояв, схрестивши на грудях м’язисті руки, а Лу-Одноріг напівлежав по-конячому між своїми товаришами-радниками. Всі четверо, ніби змовившись, мовчали, втупивши тверді погляди в незнайомців, що вдерлися до їхніх лісових володінь.

— Вітаємо вас, брати! — мовив один з дивних звірів, зупинившись перед чотирма господарями; його товариш нерішуче відстав.

— Ми вам не брати, — суворо відказав Сірий Мавпій. — Хто ви такі і як ви потрапили до Лісу Гугу?

— Ми двоє Ле-Мав-Орів, — пояснив Коструббо, вмить вигадавши назву. — Наша домівка — Небесний острів, і ми спустились на землю остерегти лісових звірів, що народ Озу збирається піти на них війною і уярмити їх, щоб вони довіку були робочою худобою й корилися тільки волі своїх двоногих господарів.

У раді Звірів пролунало тихе гарчання.

— Хто це збирається таке зробити? — спитав Лу-Одноріг високим, писклявим голосом, зводячись на ноги.

— Люди Озу, — відповів Коструббо.

— Так що ж нам робити? — спитав Одноріг.

— Оце ж я й прийшов поговорити про це.

— Не треба говорити! Ми розіб’ємо людей! — заверещав Одноріг. — Ми їх розтрощимо! Розтопчемо! Позаколюємо! Ми…

— Тихо! — загарчав Король Гугу, і Лу вгамувався, хоча ще тремтів від гніву. Леопард окинув двох чудних звірів холодним і твердим поглядом. — Люди країни Оз, — промовив він, — не були нашими друзями; та вони не були