Читати книгу - "Мати чи бути?"

В ієрархічно організованих суспільствах, значно біль­ших і складніших, ніж племена мисливців та збирачів, базована на компетенції влада поступається місцем владі соціального статусу. Це не означає, що чинна влада безпе­речно некомпетентна; це лиш значить, що компетентність не є її невід'ємним елементом. У багатьох випадках ці дві категорії геть не пов'язані між собою: наприклад, якщо ми беремо до розгляду владу монарха, компетентність якого визначається властивостями, зумовленими лиш випад­ковим поєднанням генів; прибрати владу до рук здатен і аморальний злочинець за допомогою вбивств і зради; а в сучасних демократичних суспільствах в управління мо­жуть потрапити люди, обрані завдяки чи то фотогенічній зовнішності, чи то сумі грошей, яку вони спроможні ви­тратити на виборчу кампанію.

Проте серйозні проблеми постають навіть тоді, коли влада заснована на компетентності: керівник може бути обізнаним у якійсь одній галузі і не тямити в іншій. При­міром, державний діяч має талант військового стратега, а в умовах миру проявляє повну безпорадність; чесний і мужній на початку кар'єри керівник із плином часу може втратити ці чесноти, не встоявши перед спокусами влади; старість або фізичні недуги також спроможні призвести до певних деформацій. Окрім того, слід взяти до уваги, що членам маленького племені значно легше оцінити пове­дінку наділеного владою одноплемінника, аніж мільйонам громадян нашої країни, які формують уявлення про свого кандидата за допомогою майстерної підробки, штучно­го образу, створеного зусиллями спеціалістів із реклами і пропаганди.

Незалежно від причин втрати характеристик, що за­безпечують компетентність, у найчисленніших та жорсткоієрархічних суспільствах відбувається процес відчуження влади. Спочатку реальна або уявна компетентність влади переноситься на уніформу або владний титул. Якщо мож­новладець вбраний у відповідний мундир або пишаєть­ся відповідним титулом, зовнішні ознаки компетентності підміняють справжні владні характеристики. Король (ско­ристаємося цим титулом як символом влади саме такого типу) може виявитися дурнем, обмеженою і злою люди­ною, тобто гранично некомпетентним для того, щоб влада­рювати, але в нього є влада. Допоки він володіє королів­ським титулом, вважається, що він має властивості, аби владарювати. Навіть якщо король голий, усі вірять, що на ньому розкішне вбрання.

Люди сприймають мундири й титули за реальні озна­ки компетентності, але це не відбувається просто так, само по собі. Володарі цих символічних ознак влади та їхні по­плічники видобувають із цього вигоду, а тому мусять при­тамувати в підлеглих здатність реалістично і критично мислити, присилувати їх повірити у фікцію. Кожному, хто не полінується замислитися над цим, стають очевидними махінації пропагандистської машини, а також методи при­душення критики; відомо, яким покірним і податливим робиться розум, приспаний зужитими слоганами, і якими безсловесними стають люди, втрачаючи незалежність, на­дію на справедливість і довіру до самих себе. Фікція, в яку вони повірили, затьмарила їм дійсність.

ВОЛОДІТИ ЗНАННЯМ І ЗНАТИ

Принципи володіння та буття діють і у сфері знання, й відмінність між ними можна описати двома формулю­ваннями: «У мене є знання» та «Я знаю». Володіння знанням передбачає здобуття та збереження наявних знань (інфор­мації); а от знання в сенсі буття — функціональне, це лише засіб, складова процесу продуктивного мислення.

Пізнання за принципом буття має свої особливості, і зрозуміти їхню сутність нам допоможуть прозріння ве­ликих мислителів, серед яких — Будда, юдейські проро­ки, Ісус, Мейстер Екхарт, Зиґмунд Фрейд і Карл Маркс. На їхню думку, знання починається з усвідомлення оманливості нашого звичайного чуттєвого сприйняття, з усві­домлення невідповідності людських уявлень про фізичну реальність, власне, «істинній реальності» — переважно в тому сенсі, що більшість людей живе у напівсні, не здога­дуючись, що значна частина того, що вони сприймають за істину або вважають очевидним, — усього лиш ілюзія, по­роджена сугестивним впливом їхнього соціального оточен­ня. Таким чином, справжнє знання починається з руйнації ілюзій, з розчарування (ervt-tauschung). Знати — означає проникнути за внутрішню оболонку явища до самого його коріння, відповідно й до його причин; знати — це «бачи­ти» дійсність такою, якою вона є. Знання як спосіб буття не передбачає володіння істиною, але воно передбачає за­нурення в глиб реальності, де, зберігаючи критичну пози­цію, можна було б підступити до істини якнайближче.

Здатність творчо проникати в сутність явищ ви­ражає давньоєврейське слово jadoa, що означає пізнати й любити, в сенсі чоловічої сексуальності. Будда, званий Просвітленим, закликає людей прокинутися і звільнитися від ілюзії, ніби жадоба матеріального може привести до щастя. Юдейські пророки також закликають людей про­будитися від сну й усвідомити, що ідоли, яким вони покло­няються, — це їхні власні створіння і вони примарні. Ісус проголошує: «Істина зробить вас вільними!» Мейстер Екхарт щораз повертається до теми пізнання, зокрема роз­мірковуючи про Бога: «Знання — це не якась певна думка; але воно радше прагне зірвати (всі покрови) і безкорис­ливо, у наготі своїй лине до Бога, аж поки не досягне і не осягне його» [14, с. 243]. («Нагота» і «нагий» — улюблені сло­ва Мейстера Екхарта, так само, як і його сучасника, неві­домого автора книги «Хмара незнання».) Згідно з Марксом, людина має позбавитися ілюзій і створити такі умови, за яких вони будуть непотрібними. Концепція самопізнання Фрейда також ґрунтується на ідеї руйнації ілюзій («раціо­налізації») з метою збагнути неусвідомлену реальність. (Цього останнього з філософів-просвітників можна назва­ти революційним мислителем — у розумінні філософії Про­світництва XVIII, а не XX століття.)

Усі згадані мислителі переймалися питанням поря­тунку людства; всі вони піддавали критиці загальноприй­няті стереотипи мислення. Для них мета знання — не до­стовірність «абсолютної істини», з якою людина почувала б себе комфортно, а процес самоутвердження людського розуму. Для тих, хто знає, незнання рівнозначне знанню, оскільки і те, й інше є частиною процесу пізнання, що­правда, в цьому випадку незнання не тотожне бездумно­му неуцтву. Знати оптимально за принципом буття — це знати глибше, а за принципом володіння — мати більше знань.

Сучасна система освіти переважно орієнтована на те, щоб навчити людей набувати знання ніби якесь майно, так чи інакше пропорційне тій власності і тому суспільно­му становищу, яке вони, швидше за все, посядуть у май­бутньому. Отримуваний мінімум знань достатній для того, аби люди могли належним чином виконувати свої службо­ві обов'язки. На додаток для плекання власної значущості кожен отримує в окремій упаковці «знання-люкс», причому розмір такого пакунка обумовлений кар'єрними перспек­тивами цієї особи в майбутньому. Навчальні заклади — це фабрики, де виготовляються подібні пакунки