Читати книгу - "Подзвін з-під води"

Незабаром друзі вдарили по першій, і свято почалося. Валерія весь цей час сиділа з краєчку, не вступаючи в бесіди і потягуючи з пластикового стаканчика легке вино. Жінки намагалися якось розважити сумну гостю, але вона лише кивала головою й обмежувалася окремими фразами. Врешті, коли смачні шашлики були з'їдені, а пляшки зі спиртним спорожніли, Толік запропонував перебазуватися до квартири і продовжити свято вже там.

Коли пізно ввечері діти вклалися спати, а на столі з'явилися фрукти і морозиво, Толік з таємничим виглядом щез на кілька хвилин на балконі і незабаром вийшов звідти з великим турецьким кальяном.

– У мене є класна трава, друзі з Криму підігнали. Пропоную поринути в казковий світ надреальності і трішки політати у високостях підсвідомого! Думаю, ніхто не буде проти дещо нетрадиційних дорослих розваг? Так би мовити, внесемо дещицю екзистенціалізму в наш сірий світ перманентних межових станів.

– Ну от, Толік знову почав філософствувати, а це означає, що йому вже дуже добре! – розсміявся Юрко, трусячи своєю розкішною чорною шевелюрою.

Толік розпалив кальян, і кімнатою поплив приємний аромат екзотичного тютюну. Поступово він почав підсипати туди свого кримського зілля, і друзі по черзі втягували в себе густий охолоджений дим, випускаючи в повітря великі запашні кільця. Наталя з Настею відмовилися, а от Валерія, здивувавши всіх, несподівано погодилася спробувати, як вона сама зізналася, нові для себе відчуття. Вона обережно піднесла до губ трубку, з якої тонким струменем виривався сизуватий дим, і кілька разів легенько затяглася. Антон зі здивуванням дивився на цю жінку, яка не переставала вражати його все більше і більше. Проте Валерія вже ні на кого й ні на що не зважала і, прикривши очі, хитала головою в такт музиці, яку поставив господар квартири.

За вікном пустувала глибока вереснева ніч, залітаючи у відкрите вікно поодинокими поривами вередливого заміського вітру, тьмяно сяяла втомленим блакитним сонцем пригашена настільна лампа, хрипким голосом розповідав свої вуличні американські історії Том Вейтс, і кружляла десь у далеких галактиках ця затишна кімната із загубленими у нечіткій та незрозумілій вічності людьми…

Таксі зупинилося біля її будинку на Саксаганського. Злегка похитуючись, вони зайшли до під'їзду новенької багатоповерхівки, що наче не дуже привітний космічний прибулець раптово впала посеред старого міста і навіки вклякла тут потворним чудовиськом. Піднявшись ліфтом на десятий поверх, вони зупинилися біля її квартири. У повній тиші вони дивилися одне на одного, і раптом Антон відчув нестримне бажання поцілувати цю жінку. Обережно нахилившись до неї, він торкнувся губами її волосся, затим щоки і вже згодом – її губ. Вона, закривши очі, не супротивилася, але й не давала ознак, що їй це подобається. Він спробував поцілувати її глибше, і вона піддалася. Але вже за якусь мить вона різко відштовхнула його до стіни і відкрила очі, сповнені дикого жаху.

– Не треба! – вигукнула вона й похапцем кинулася відкривати двері своєї квартири. Антон спробував зупинити її, поклавши руки на плечі, але вона одразу ж вивільнилася і пірнула в темну глибінь своєї вітальні. У той же момент двері голосно гримнули, зачинившись майже перед самим обличчям Антона. Він постояв так ще кілька хвилин, не наважуючись натиснути на ґудзик дзвоника і все ще сподіваючись, що вона зараз відчинить двері і впустить його до себе. Але цього не трапилося. Він приклав вухо до дверей і довго слухав мертву тишу за ними. Якимось шостим чуттям він відчував, що вона зараз робить те ж саме, і на якусь мить йому здалося, що він чує, як її маленьке зранене серце глухо стукає всього за кілька сантиметрів від нього, десь там, за цими проклятими дверима.

Врешті, прийшовши до тями, він викликав ліфт і спустився на вулицю. Шершава від відчутної вересневої прохолоди ніч повільно пленталася за ним до самого Ботанічного саду, щоразу чомусь вгрузаючи на декілька хвилин у підворіттях старих будинків і з неохотою знову повертаючись звідти під тьмяне світло вуличних ліхтарів. Повний місяць ледь прозирав з-поза важких темних хмар, що набігли ще звечора, і від того ставало ще холодніше. Раз по раз налітав непривітний нічний вітер і кружляв під ногами уривками афіш, пакетами з-під молока, порожніми пачками цигарок та ще якимось непотребом, що ним завжди завалені вулиці побіля центрального вокзалу.

Раптом у кишені його куртки затремтів телефон. Натиснувши на кнопку, він почув у слухавці знайомий голос Юрка:

– Друже, привіт ще раз! Ти вже добрався додому? Не хотів тебе турбувати, але ми ж усі хвилюємося, як ти доїхав! До речі, та дівчина, що була з тобою сьогодні, дуже гарненька. Вона сподобалася навіть нашим жінкам! Придивись до неї уважніше, не включай задню! Дій, чоловіче, дій! Ти, здається, їй подобаєшся, я це помітив.

Антон лише кивав головою у відповідь, наче друг зараз бачить його, і повільно просувався уперед порожньою вулицею. Нарешті Юрко почав прощатися, і Антон мляво подякував другові за турботу. Повністю вимкнувши телефон, аби ніхто його більше не турбував, він навіщось купив у якомусь одинокому нічнику пляшку горілки і дволітрову «Пепсі» й одразу все це відкоркував. Усередині в нього наче все зіщулилося, і він майже фізично відчував, як десь там, на споді, легенько скавулить його побита душа, забившись від постійного страху в найдальший куточок і посилаючи сигнали про спасіння в темне чуже небо. З його вуст мимоволі злітало її ім'я: «Оксана… Оксана… Оксана…» Відпивши великий ковток горілки, Антон закрив очі і довго стояв, похитуючись, біля освітленого нічного магазину, не знаючи, куди і навіщо йому тепер іти. «Оксана… Оксана… Валерія», – раптом осікся він і розплющив очі. Лише тепер він помітив, з великим зусиллям наводячи різкість, що поруч з ним стояв якийсь пом'ятий і неприємно кудлатий чоловік з великою торбою на плечі, очевидно бомж, і з цікавістю роздивлявся