Читати книгу - "Золотий лев"

«Судьба!» — зітхали про себе і, хоч серце било, наче молотом, їхали похнюпившись далі. Посеред балки на білому баскому коні їхав Ахмат, баскак Куремси, у острокінчастому шоломі та арабській карацені з дорогою шаблею при боці. Йому теж було не до сміху, та приказ ханського намісника мусив бути сповненим. І передчуття не обмануло сим разом татар. Саме опинилися у найвужчому місці вивозу, і валка здержалася, щоби дати можливість переднім їхати далі, коли нагло нелюдський крик почувся ззаду.

Вмить зрозумів Ахмат, що се напад грабіжників, і гукнув на передні вози, щоби їхали швидко далі, а сам повернувся назад, щоби зарядити успішну оборону. Та в сей мент сталося щось страшне, невидане, нечуване! З низеньких кущів саклаку, калини, трепети, горобини зраз вилетіла хмара стріл — і більше трьох четвертин його ратників полетіло з кульбак. Нечуване замішання вмить запанувало серед валки. Ратники летіли коміть головою, а їх крики та судороги сполохали коней. Вони наче ошаліли з переляку, ставали дуба, били копитами об гарби та візників, тратували[22] лежачих, скидали ще здорових їздців, а з гущавника сипалися стріли безустанно, невмолимо, доки не лягли всі товариші Ахмата. Не було ні часу, ні спромоги боронитися. Кільканадцять тільки полізло лівим берегом вивозу у ліс, але і сі попадали від стріл і покотилися назад. Широко відкритими очима глядів Ахмат на нечуваний вчинок незнаного напасника.

«Чи нема богів у небі? Чи нема хана на землі? — питав себе в отупінні.— Чи нема і для мене смерті?»

Та в сей мент спереду, ззаду і з боків вискочила товпа тугих, оружних парубків, а спокійний голос одного з них заговорив до нього добре звісною йому руською мовою українських улусів:

— Злізь-но, Ахмате, з коня і піддайся!

Наче зі сну збудився баскак.

— Кому маю піддатися? — спитав.

— Бояринові Ратиборові! — відповів Ярослав.

Розмови між Бортняком і Ярославом не чув ні один з ратників, та, проте, як тільки напасники дорвалися до возів і розглянули скарби баскака, вмить зрозумів кожний, що чим менше свідків зостанеться живими, тим краще. І в ім’я неписаного, навіть словом невисказаного закону мужицьких воєн усіх часів і народів парубки кинулися добивати поранених та забирати їхню зброю. Було її чимало, бо охорону валки повірено найкраще озброєним, з-поміж сотень вибраним татарам. Були між зброєю цінні кинджали, сагайдаки, шаблі, а й на собі мав не одну дорогу запинку, не один дорогий кожух, пояс тощо. Тим-то збирання зброї швидко перейшло у звичайний грабіж, і лише при помочі кількох поважніших господарів удалося Ярославові вгамувати жадобу наживи у молодиків. Усю добичу навантажено на гарби, половлено сполоханих коней, і вся ватага двинулася з місця. Спереду їхали ратники, за ними гарби з добичею, вкінці Ярослав, Ігор, Ахмат, прив’язаний ремінням до кульбаки. За ними на шляху остались тільки трупи…

За сей час, доки ратники Ярослава справлялися з усім, баскак успів відшукати внутрішню рівновагу і вмить зрозумів, що йому самому поки що небезпека не загрожує. Тому рішився на дві речі. Передовсім бажав дізнатися, яким світом могли покірні досі татарські люди зважитися на такий нечуваний злочин, а опісля… втекти! Без якихось певних вісток про замисли короля або хоч би про особу головного провинника не було чого й вертатися в орду. За втрату зібраного гроша та сотні комонників грозив йому неминучий зашморг.

— Вибачай, воєводо, — заговорив до Ярослава, — ти спершу, беручи мене в ясир, сказав, що робиш се іменем боярина Ратибора. Чи се той самий Ратибор, половчин родом, до якого я їхав?

— Він самий!

— Що ж за лесть придумав він на мене, нещасного? Невже ж він гадає, що воєвода Куремса, що хан не упімнеться за мною, ратниками та грошем?

— Не моє діло, татарине! Нам усім обіцяна нагорода, ми й заробили її!

— Де ж сам зрадник?

— Він сам дома. Бач, він не бажав показуватися тобі у бою. Він випустить тебе завтра або післязавтра, та коли ми всі розійдемося домів, він вину звалить на нас, а за свою ласку заправить ще похвали.

— Як-то, що знову? — визвірився на молодця татарин. — Ніяк не второпаю вашої балачки. То ви, знаючи се, зважилися на таке діло?

— Ба, ми мусили!

— Не розумію!

Ярослав розказав тоді баскакові про все по правді — як боярин присилував громадян погрозою, промовчав тільки свої замисли супроти боярина. Довго слухав Ахмат Ярослава, врешті підняв голову, а з очей його впав на молодця погляд найбільшої погорди.

— Гей! Кінський підхвісник більше має досвіду і тямучості за тебе та твоїх. Маєте в руках мене і скарби. Отже, я вам обіцяю, що Куремса подарує вам кару за напад, якщо покоритеся і вернете йому баскака й гроші; і увільнить вас від боярина раз назавжди. Збирачем будеш ти або хто другий, кого виберете самі. Гаразд і спокій по вічні часи запанує у всій волості, як у всіх землях великого хана від китайського низу та Східної Індії по Чорне море. У нас усякому воля робити що хоче і як хоче, йти, мандрувати, вибирати землю і звання, город чи село. Заплатив поголовщину, то й гуляй досхочу. В усьому ханстві й палець на тебе не підійметься. А так видющими очима ви лізете в халепу, потопаєте у неволі, стократ гіршій від чужинецької. На вас наводить неминучу загибель ворожнеча володаря усіх земель по Оку та Волгу, а ви визиваєте її тільки на те, щоби якийсь там боярин набив собі калиту і втік у безвісти? Він заплатить за своє добро вашими тілами та життям, неволею жінок і дітей, пожарищем усієї країни! О, ви нерозумні, безглузді раби…

— Тс! — підняв руку Ярослав. — Не забувай, Ахмате, що боярин,