Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

Мені цікаво чому. Мені цікаво чому.
Мені цікаво чому мені цікаво.
Мені цікаво чому мені цікаво чому
Мені цікаво чому мені цікаво!

Ми здали свої твори, і на наступному занятті професор зачитує один: «Бу-бу-бу бу-ба-бу ба-бу-би бу-ба-бі». Я не міг розібрати, що там написано.

Далі він читає ще один твір: «Ба-бу-би бу-ба-бу бу-бі-ба». Я так само не второпав, що там студенти понаписували, аж раптом він починає читати:

Бу-ба-бу ба-бу-би ба-бу-ба
Ба-бу-ба бу-ба-бі ба-бу-бу.
Ба-бі-бу бу-ба-бу ба-бу-би
Бу-бі-бі ба-бу-би бу-ба-бу.

«Ага, — подумав я, — він читає мій есей». Я справді не впізнав його, поки професор не дійшов до віршика.

Здавши твір, я не здав свою допитливість і далі експериментував із засинанням. Якось мені снився сон, і я усвідомив, що спостерігаю за собою уві сні. Я проліз у власний сон!

У першій частині сну я був на даху поїзда, який наближався до тунелю. Я злякався, притиснувся до даху, і ми в’їхали в тунель — ух!

Я сказав собі: «Ага, значить ти можеш відчувати страх і помічаєш, як міняється звук, коли в’їжджаєш у тунель».

Я також завважив, що бачу кольори. Деякі люди кажуть, що бачать чорно-білі сни, але ні — мені снилися кольорові.

На той момент я вже був усередині вагона і відчував, як він хитається. Я сказав собі: «Ага, значить уві сні можна відчувати кінестетичні відчуття». Я не без зусиль пройшов у кінець вагона, там було велике вікно, як вітрина в магазині. За ним стояли — ні, не манекени — три живі дівчини в купальниках, дуже симпатичні!

Я пройшов у наступний вагон, тримаючись за поручні над головою, і сказав собі: «Агов, було б цікаво збудитися сексуально», — і вирішив повернутися в попередній вагон. Я виявив, що можу повернутися, і пішов назад. Ага, значить можливо керувати напрямком сну. Повернувся у вагон з вікном-вітриною і побачив трьох стариків, які грають на скрипках, — але вони знову перетворилися на дівчат! Значить, я міг керувати ходом сну, але не до кінця.

І тут я починаю збуджуватися, як інтелектуально, так і сексуально, кажу собі щось типу: «Вау, працює!» — і прокидаюся.

Я зробив кілька інших спостережень під час сну. Крім того, що я питав себе: «Чи справді я бачу кольорові сни?» — мене цікавило, наскільки точно я бачу уві сні.

Наступного разу мені снився сон, у якому у високій траві лежала рудоволоса дівчина. Я намагався придивитися й побачити кожну волосинку. Знаєте, у тому місці, де відбивається промінь сонця, виникає кольорова пляма — ефект дифракції — і я його бачив! Я міг бачити кожну волосинку максимально чітко — ідеальний зір!

Ще якось мені наснився сон, у якому канцелярська кнопка була встромлена в одвірок. Я бачив її і відчував, провівши пальцями по одвірку. Схоже, що «відділ зору» в мозку пов’язаний із «відділом чуттів». Тоді я спитав себе: «А можуть вони бути не пов’язані?». Знову подивився на одвірок — а кнопки в ньому немає. Провів по одвірку рукою і відчув під пальцями кнопку!

А ще якось сплю і чую: «стук-стук, стук-стук». У моєму сні щось відбувалося, що співвідносилося із цим стуком, але неточно — стук здавався якимось чужим. Я подумав: «Точно, цей стук іде ззовні, не зі сну, я сам придумав цю частину сну, щоб вона відповідала стуку. Треба прокинутися й подивитися, що за чортів стук».

Стук триває, я прокидаюся і… Мертва тиша. Нічого. Тож стук ішов не ззовні.

Інші люди розповідали, що вони «включали» зовнішні звуки у свої сни, але коли зі мною траплялося щось подібне і я уважно спостерігав «знизу», будучи впевнений, що звук іде ззовні, усе виявлялося навпаки.

Коли я експериментував зі снами й засинанням, процес пробудження викликав свого роду страх. У пробудженні є момент, коли відчуваєш себе нерухомим, ніби зв’язаним, лежиш, наче на тебе поклали кілька шарів ковдр. Це важко пояснити, але є момент, коли думаєш, що не зможеш піднятися, не впевнений, що прокинешся. Я казав собі після пробудження: «Це ж просто смішно». Я не знаю жодної хвороби, за якої людина засинає природним способом і не може прокинутися. Ми завжди прокидаємося. Я багато разів собі про це нагадував і поступово перестав боятися, процес пробудження став навіть цікавим — як катання на американських гірках: на другому колі вже не боїшся, і процес починає подобатися.

Вам, напевно, цікаво, як ці спостереження-уві-сні припинилися (а вони здебільшого лишилися в минулому, відтоді я лише зрідка спостерігаю за снами). Якось уночі я сплю, як завжди, спостерігаючи за собою, і бачу: на стіні переді мною висить прапорець.

Я у сто десятий раз кажу собі: «Так, я бачу кольорові сни», — а потім усвідомлюю, що під головою лежить латунний стрижень, я відчуваю, що потилиця м’яка. Думаю: «Ага, ось чому я можу робити всі ці спостереження вві сні: латунний стрижень збуджує зорову ділянку мозку. Треба просто покласти латунний стрижень під голову, коли лягаєш спати, і можеш робити спостереження в будь-який момент. Думаю, на цьому можна зупинитися і пірнути у глибший сон».

Коли я прокинувся, ніякого латунного стрижня не було, та й потилиця не була м’якою. Очевидно, я просто втомився робити всі ці спостереження, і мозок придумав хибні причини, чому мені не варто далі цим займатися.

У результаті цих спостережень я сформулював теорійку. Мені подобалося спостерігати сновидіння ще й тому, що було цікаво: як виникає образ, наприклад, якої-небудь людини, коли очі закриті і мозок не отримує зорових сигналів. Ви скажете, що це якісь випадкові, нерегулярні нервові імпульси, але як тоді вві сні випадкові нервові імпульси складаються в ту саму чітку картинку, яку бачиш наяву? Чому вві сні я «бачу» кольорову картинку ще чіткіше, ніж удень?

Я вирішив, що в мозку має існувати «відділ інтерпретацій». Коли дивишся на щось — на людину, на лампу, на стіну, — то бачиш не просто світлову пляму. Щось говорить тобі, що це таке; побачене треба інтерпретувати. Коли людина спить, відділ інтерпретацій працює, але все вигадує. Він говорить, що ти бачиш волосинку на голові в