Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Проза, Олександр Олесь 📚 - Українською

Читати книгу - "Проза, Олександр Олесь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проза" автора Олександр Олесь. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 22
Перейти на сторінку:
себе і згадував її як покійницю. Життя вирвало його з однієї крамниці і кинуло за сотні верств в другу, а її нині підхопили життєві хвилі і де зупинилися з нею - ніхто йому швидко не скаже.

Потім йому стало 16-17 і 20 літ. Прокляті навіки роки! Тут він узнав стому духу і тіла, тут він навчивсь брехати, тремтіти перед обличчям свого господаря, тут він узнав, як дуже, як нестерпуче б’ються ремінці. Прокляті роки! Ремінці не навчили його робити, а, б’ючи, вибили з його все краще в житті, що зернами всосалось в його душу з молоком матері і чого молоді й ніжні зростання не винесли шкульного канчука і посіклись, і повсихали з корінцями. Аж ось йому полегшало: краще стало їстись і більше спатись, поменшало роботи. Він дуже сподобавсь господарці, а господар занедужав чахоткою і вже не міг ходити в крамницю.

О, кличеться він уже не Ванею, а цілий Іван Семенович, в штанях навипуск і навіть з годинником. Місцеві баришні, ласо подивляючись на Івана Семеновича, запрошують погуляти вечором на вулицю і так лагідно усміхаються йому. Але що вони всі йому, коли ось-ось чортяка вхопе недужого і хворого господаря, а господиня стане його жінкою, а головне, він стане господарем і в крамниці, і в домі, і в хаті... В кишені гроші, на голові - шляпа, навколо пошана і: «Що вам завгодно, Іване Семеновичу?», «А як вам спалось, Іване Семеновичу, а куди думаєте сходити?». Він тепер зовсім не боїться Єгора Павловича - не встати йому навіть з ліжка, не вхопити йому блідими безкровними руками страшного канчука, не закричать йому страшним голосом, від котрого дух замирає і стигне кров у жилах. Вечором він приносе одчот і виручку, бреше йому, а він тільки скрегоче зубами і не може встати... От же раз встав... Іван Семенович обхопив товсту господарку і почав її цілувати, а Єгор Павлович угледів, схопився і так ударив палкою по голові Івана Семеновича, що Іван Семенович упав без чуття, і сам господар упав... Упав так, що, бідний, і не піднявся більше... Коли б не була свідком тут господарка, Марія Григорівна, то, напевно, злі люде Бог зна чого наговорили б на Івана Семеновича, а то, на щастя, була господарка, і нічого дурного не пішло по селу.

Поховали Єгора Павловича, найняли сорокоуст, і незабаром, через два місяці, Іван Семенович став мужем, став господарем і богатирем. Все пішло по-новому, по-кращому, але Іван Семенович чомусь став замисленим, нервовим, почав боятись ночі. Закриє очі - а перед ним стоїть Єгор Павлович і держе в руках канчука так виразно, так дійсно, як наяву. Але добрий для них час зумів стерти виразність цього привиду і заспокоїти Івана Семеновича. Почалося щастя, спокійне, сите, міщанське щастя, яке все - в туго набитій грішми кишені та ласому шматкові хліба.

 

 

II

 

 

Я дуже поважаю Івана Семеновича. Іван Семенович такий практичний чоловік. Хто зуміє із хлопчика в крамниці вибитись на дорогу володаря такими багатствами, як дім, 200 десятин землі, крамниця? Щоб вибитись на таку дорогу, треба мати перш усього голову, потім - проворні руки, треба навчитись (а це так важко!) не лупати очима і не червоніти. Взагалі, треба зробитись дуже поважним чоловіком з міцною душею. Я такий радий за Івана Семеновича, і мені дуже неприємно робиться, коли Іван Семенович, проходячи через залу, повинен відвертати набік голову від недремного портрета свого господаря. Покійний дивиться так суворо, так сердито, мов от-от вискоче з портрета, вхопе канчука і помститься над Іваном Семеновичем. На цьому портреті Іван Семенович примічає все нові і різні мислі. Гляне часом йому в вічі, і той Івану Семеновичу каже: «Постій, постій, доберусь я до тебе, я тебе...» І Іван Семенович мерщій відвертає голову і, повний жаху, мерщій біжить у крамницю. Гляне збоку, і Єгор Павлович безмовно скрикне: «Та як же ти смів одружитися з моєю жінкою?» Гляне з другого: «А, так ти тепер господар, а не я! Побачимо!» І Іван Семенович ладен у той же час покинути і жінку, і землю, і крамницю і податись куди-небудь на степи, щоб ніхто його не знайшов.

О злий портрет! Що ти робиш з Іваном Семеновичем? Ти лишаєш його покою іноді серед ночі, ти згорблюєш його струнку і поворотну постать, ти примушуєш його почувати не господарем, а орендарем якимсь, котрий взяв і дім, і землю, і чужу жінку тільки на якийсь невеликий час, щоб у справності знову повернути покійнику... повернути покійнику. Чи те ж може здійсниться? А ти, портрете, примушуєш його так чудно думати!..

І от у цю ніч йому не спалось довго... Тільки затулить очі, як Єгор Павлович висуне голову і скрикне: «А, ти тут!» Розкриє очі - нікого немає, тільки сидить на ліжку жінка. Знов закриє очі, а Єгор Павлович питає: «Так чия це земля - твоя чи моя?» Іван Семенович ладен уже сказати йому, що земля не його, а їхня, Єгора Павловича, як Єгор Павлович знову спитає: «А чиї гроші пропив учора з Терешком?»

«Це химера, буду спати... спать хочеться, рано вставати треба, треба їхати до міста...»

«Куди?» - вже тихо питає Єгор Павлович.

«До міста поїду, хазяїне,- одмовляє Іван Семенович.- Треба, хазяїне, купувати крам».

«Молодець, молодець!» - уже лагідно хвале Єгор Павлович, і Іван Семенович, зігнувшись, лагідно, але боязно усміхається йому.

«А ти по чім будеш крам купувати?..»

«Дешево, хазяїне, дешево...»

«А як будеш продавати?»

«Дорого, кажу, дорого!»

«Молодець,- каже,- молодець. А кому гроші будеш оддавать?»

«Вам, хазяїне, всі вам».

«А чия то жінка спить на ліжку?»

«Ваша, Єгор Павлович, ваша. Це Мар’я Григорівна».

«А не брешеш ти, сучий сину!» - гарконув несподівано Єгор Павлович.

Іван Семенович прокинувся в лихоманці і з жаху штовхнув жінку в бік: «Чого ти, їй-богу, так спиш? Так можна весь вік проспати». Мар’я Григорівна розкрила очі, перевернулась на другий бік і заснула. Івану Семеновичу зробилось не так страшно, і він заснув. Заснув, але баче, що Єгор Павлович тихо крадеться до нього і держе в руках канчук. Раз, два, три! І канчук почав ходити по Івану Семеновичу. Іван Семенович не може ні розкрити очей, ні закричати: він мов захолов. Вдовольнившись, Єгор Павлович

1 ... 10 11 12 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проза, Олександр Олесь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проза, Олександр Олесь"