Читати книгу - "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"

Я прошу вас уявити собі французького селянина кінця XVIII століття або, ще ліпше, сучасного селянина, бо він залишається таким самим, яким і був; змінилося його становище, але не його схильності. Уявіть собі його в тому вигляді, як його зображують названі вище документи: він так сповнений бажання мати землю, що присвячує її набуттю всі свої заощадження й будь-що купує її. Аби придбати її, йому спершу треба сплатити податок не урядові, а іншим, сусіднім землевласникам — людям, які так само, як і вони, не причетні до керування суспільними справами й так само, як і він, майже безсилі в політичному плані. Разом із зерном він вкладає в неї свою душу. Цей маленький шматок землі, що є його власністю посеред широкого світу, наповнює його почуттям гордості й незалежності. Але тут приходять до нього ті самі сусіди; вони відривають його від поля, примушуючи його йти працювати в інше місце без винагороди. Чи хоче він захищати посіви від їхньої дичини,— вони не дозволяють йому цього робити. Вони вичікують на нього при переправі через річку, вимагаючи сплату шляхового збору. Він зустрічає їх на ринку, де вони продають йому право продавати його товар; а коли, повернувшись додому, він забажає використати для власних потреб залишок свого зерна,— того самого зерна, яке визріло на його власних очах і завдяки його ж праці,— він може це зробити не інакше, як змолоти його спершу в млині тих самих людей і спекти його в їхній печі. На сплату ренти цим людям він витрачає частину доходу зі свого маленького обійстя; і ці ренти не можуть бути ні погашені давністю, ні викуплені.

Хоч би за що він узявся, скрізь на його шляху стоять ці набридливі сусіди; вони псують йому настрій, заважають йому на роботі, з'їдають його запаси; і не встигає він розквитатися з одними, як їм на зміну приходять інші, вдягнені в чорне, й, у свою чергу, беруть велику частину його врожаю. Уявіть собі становище, потреби, вдачу, пристрасті цієї людини й виміряйте скарбницю ненависті та заздрощів, що нагромадилися в його душі.

Феодалізм залишався найбільш значущою з усіх наших цивільних інституцій, переставши бути інституцією політичною. В такому врізаному вигляді він викликав ще більше невдоволення, й можна сказати з повним правом, що руйнування однієї частини середньовічних інституцій у сто разів збільшило ненависть до тієї їхньої частки, яка залишилася чинною.

Колись, за тих часів, коли в нас, у Франції, існували політичні збори, мені випадало слухати оратора, який, говорячи про адміністративну централізацію, називав її «чудовим здобутком Революції, в якому нам заздрить Європа». Я припускаю, що централізація — чудовий здобуток; я ладен згодитися, що Європа нам заздрить, але я стверджую, що централізація — не здобуток Революції. Навпаки, це — продукт давнього порядку й до того ж єдина частина політичних інституцій давнього порядку, що пережила Революцію завдяки тому, що могла пристосуватися до нового суспільного ладу, який створила ця Революція. Той читач, у якого вистачить терпцю уважно прочитати цей розділ, може, помітить, що я спорядив свій виклад вельми багатими доказами.

Я прошу дозволити мені попередньо виокремити так звані pays d'etat, цебто ті провінції, які почасти самі керували собою або, достоту кажучи, видавалися самокерованими.

Рays d'etat, розташовані на околицях королівства, були заселені не більш як однією чвертю всього населення Франції, й серед цих провінцій було тільки дві такі, де провінційні вольності були справді живими. Згодом я повернусь до pays d'etat і тоді покажу, якою мірою центральна влада встигла навіть їх підкорити спільним законам*.

* Див. додаток.

Тут я хочу зайнятися переважно тим, що тогочасною адміністративною мовою називалося pays d'election (дослівно «виборча провінція»), хоча виборчого в них було менше, ніж будь-де інде. Ці провінції оточували Париж зусібіч, трималися всі разом і становили собою серце й найліпшу частину тіла Франції.

За першого погляду на стару адміністрацію королівства все в ній видається сумішшю різноманітних правил і плутаниною влади. Франція покрита мережею адміністративних колегій або окремих урядовців, незалежних один від одного, які беруть участь в управлінні в силу права, що його вони купили й яке не можна відібрати в них. Їхні відомства часто-густо так змішані між собою й так тісно стикаються, що їм буває тісно й вони зіштовхуються в колі одних і тих самих справ.

Судові установи опосередковано беруть участь у законодавчій владі; вони мають право видавати адміністративні постанови, які обов'язкові в межах їхнього відомства. Часто вони суперечать адміністрації в повному значенні, галасливо ганять її заходи й заарештовують її агентів. Прості судді виробляють поліційні правила в містах та містечках, де вони обіймають посаду.

Міста мають вельми різний устрій, їхні посадові особи по-різному називаються й черпають свої повноваження з різних джерел: тут — це мер, там — консули, а ще в іншому місці — синдики. Декого з них призначив король, інших — колишній дідич або навіть старовинний можновладний князь; є серед них такі, яких обрали на рік свої співгромадяни; інші ж купили собі право керувати цими останніми на вічні часи.

Усе це уламки старих політичних сил, але поступово серед них виникло щось порівняно нове чи видозмінене, що мені й залишається описати.

У центрі королівства й поблизу трону утворювалася адміністративна колегія, яка володіла своєрідною могутністю й у якій усі види влади поєднуються в новий спосіб, а саме — королівська рада.

Це — колегія давнього походження, але переважна більшість її функцій виникла недавно. В цій раді поєднується все: верховний суд, бо він має право скасовувати ухвали всіх звичайних судів; найвищий адміністративний суд, бо йому в останній інстанції підзвітні всі спеціальні юрисдикції. Як урядова рада, вона, крім того, володіє з волі короля законодавчою владою, обговорює й пропонує загальну частину законів, встановлює й розкладає податки. Як верховна адміністративна рада, вона вповноважує видавати загальні правила керівництва урядовим агентам. Вона ж вирішує всі особливо важливі справи й наглядає над діяльністю підлеглої влади. Все сходиться в ній,