Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

Священик, соромлячись, що піддався ніжності, різко відштовхнув Естер, яка сіла, теж засоромлена, бо він сказав їй:

— Ви все ще куртизанка!

І він знов байдужно сховав документ за пояс. Наче дитина, що має одне тільки бажання, Естер не відводила очей від того місця, де був папір.

— Дитино моя, — провадив священик після паузи, — ваша мати була єврейкою, і ви не хрещені, але вас не водили й до синагоги: ви ще перебуваєте в дитинстві щодо релігії...

— В дитинстві! — повторила вона розчулено.

— …..Так само, як у списках поліції ви тільки цифра поза соціальними одиницями, — провадив байдужий священик. — Якщо кохання, що майнуло перед вами, примусило вас повірити три місяці тому в друге народження, то тепер ви повинні відчувати, що з того дня ви справді перебуваєте в дитинстві. Отже, треба вами керувати, як дитиною; ви повинні цілком змінитись, і я берусь зробити вас невпізнанною. Насамперед ви забудете Люсьєна.

Серце нещасної дівчини розбилось від цих слів; вона звела очі на священика й похитала головою на знак того, що не згоджується; вона була неспроможна говорити, знову побачивши ката в рятівникові.

— Принаймні, відмовтесь бачитися з ним, — провадив він, — я відведу вас у церковний дім, де виховуються дівчата з найкращих родин; там ви станете католичкою, там вас навчать християнських обрядів, там ви навчитесь релігії; ви матимете змогу вийти звідти досконалою панною, невинною, чистою, добре вихованою, якщо...

Він підніс палець угору і зробив паузу.

— Якщо, — провадив він, — ви відчуваєте в собі силу залишити тут Торпіль.

— Ах! — скрикнула нещасна дитина; для неї кожне слово було музикою, під звуки якої поволі відкривались райські двері. — Ах, якби можна було тут пролити всю мою кров і отримати нову...

— Слухайте мене.

Вона замовкла.

— Ваше майбутнє залежить від сили вашого забуття. Поміркуйте про величезні ваші обов’язки: слово, жест, що викривають Торпіль, убивають дружину Люсьєна. Слово, сказане уві сні, мимовільна думка, нескромний погляд, нетерплячий рух, найменший слід розпусти, який-небудь огріх, рух голови, який виявив би, що ви знаєте чи знали на ваше горе...

— Далі, далі, отче, — сказала дівчина в нестямі святої. — Ходити в розпечених до червоного залізних черевиках і всміхатись, жити одягнутою в корсет з вістрями і зберігати грацію танцюристки, їсти хліб, посипаний попелом, пити полин — все буде солодко, легко!

Вона знов упала на коліна, поцілувала черевики священика, зросила їх слізьми, обняла його ноги й притиснулась до них, шепочучи беззмістовні слова крізь викликані радістю сльози. Її прекрасне біляве волосся розсипалось хвилястими пасмами й утворило немов килим під ногами цього небесного посла, що виглядав, проте, суворо й похмуро, коли, підвівшись, вона подивилась на нього.

— Чим я образила вас? — сказала вона, злякавшись. — Я чула про жінку, таку, як я, що вмила пахощами ноги Ісуса Христа. Ох! Чеснота зробила мене такою бідною, що крім сліз мені нема чого вам дати.

— Хіба ви не чули мене? — жорстоко відповів він. — Кажу вам, що треба вийти з того дому, куди я вас відведу, настільки зміненою фізично й морально, щоб ніхто з тих, хто знав вас, не насмілився крикнути вам “Естер!” і примусити вас обернутись. Вчора кохання не дало вам сили так сховати веселу дівчину, щоб вона ніколи більше не з’являлась; вона з’являється знов у цьому обожнюванні, яке належить тільки Богові.

— Хіба не він надіслав вас до мене? — спитала вона.

— Якщо Люсьєн побачить вас, поки триватиме ваше виховання, все пропаде, — провадив він, — обміркуйте це добре.

— Хто втішить його? — сказала вона.

— У чому ви його втішали? — спитав священик, і голос його вперше за весь час нервово затремтів.

— Не знаю, він часто приходив сумним.

— Сумним? — провадив священик, — чи казав він вам, чому саме?

— Ніколи, — відповіла вона.

— Вів був сумний від того, що кохає таку дівчину; як ви! — вигукнув він.

— Ах! Він не міг не сумувати! — підхопила вона з глибокою покорою. — Я найганебніше створіння моєї статі, і я не могла виправдати себе в його очах інакше, як тільки силою мого кохання.

— Це кохання повинно надати вам сміливості сліпо слухатись мене. Якби я повіз вас негайно в той заклад, де вас виховуватимуть, то тут кожен сказав би Люсьєнові, що сьогодні, в неділю, ви виїхали зі священиком; він міг би натрапити на ваш слід. А якщо я не повернусь сюди протягом тижня, швейцарка вважатиме мене не за того, ким я є насправді. Отже, через тиждень, о восьмій годині вечора, ви потай вийдете й сядете на візника, що чекатиме вас у кінці вулиці де Фрондер. Протягом цього тижня уникайте Люсьєна під різними приводами, накажіть не пускати його, а якщо він прийде, вийдіть до подруги; мені буде відомо, якщо ви його побачите, і в цьому разі всьому буде кінець, я навіть не повернусь сюди більше. Цей тиждень потрібний вам для того, щоб зробити собі пристойне вбрання, позбутися вигляду проститутки, — сказав він, поклавши на комин гаманець. — У вашому вигляді, у вашому одязі, є щось таке, що добре знають парижани, воно відразу свідчить, хто ви. Чи не бачили ви колись на вулиці або на бульварі скромну й чесну молоду особу в супроводі її матері?

— О, так, на моє горе. Бачити матір з дочкою — це одна з найбільших наших мук, це збуджує докори сумління, сховані в глибині нашої душі, нестерпні для нас!.. Я надто добре знаю, чого мені бракує.

— Отже, ви знаєте, якою повинні бути наступної неділі, — сказав священик, підводячись.

— О, — сказала вона, — навчіть мене справжньої молитви перед тим, як піти, щоб я могла молитись богу.

Це