Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

— Не бійся, старий, я поверну їх усіх живими та неушкодженими.

— Не варто їх недооцінювати, мабуть, не молодший за твого… білобрисого, — огризнувся вражений воїн.

— Старий, не плутай шістнадцять років життя своєї хлопці з шістнадцятьма роками становлення зброєю, — спокійно відповів Садар. Разящий, якого тепер звали Азіт, мовчав, зрідка киваючи.

- Мерзотник! Ось мерзотник! Впевнений, що саме він так розпорядився, а імператор його слухає, — натхненно сварився принц набагато пізніше, коли маленький загін виїхав із міста.

— Поясни, я не розумію, що таке сталося, що викликало в тобі стільки злості, — Азіт їхав поруч, і гнідая конячка принца нервово похропувала, торкаючись на вороного коня недоторканого. Ця звірюга заслуговувала на окрему увагу: чорний як смоль жеребець, величезний, більш схожий з важковозом, ніж з армійським конем, мав такий дикий характер, що вселяв мимовільний страх будь-кому, хто наважувався наблизитися. І лише альбіносу вдавалося впоратися з цим значних розмірів тваринам, незважаючи на дуже не поступливий характер.

— Та Кирит, його рук справа, не інакше. Тільки і я не поступлюся. Знаєш, Азіт, ми повинні повернути цих молодиків живими. Усіх, — Садар помітно нервував.

— А складність у чому?

— Розумієш, там сотні бунтівників. І їх справді підтримує Рагард, там досвідчені воїни. І проти них – п'ять десятків дітей! - принц занадто підвищив голос, і "діти" негайно відгукнулися, обурюючись:

- Ми не діти!

- Скільки ти вбив?! — Садар ледве стримував лють, обернувшись із запитанням до найревнішого. Відповіді не було. І не могло бути — новобранці, цим все сказано.

— Я збережу їхнє життя для тебе, — недоторканий вимовив це настільки спокійно, що Садар заскреготів зубами ще сильніше. Він розумів — як не сильний Азіт, але в справжньому бою теж не бував, а знищення мародерів не можна назвати битвою. Ще один молодик, який уявив себе воїном. Але той хоч бачив смерть, не здригнеться.

Садар розумів, що їхати через Гідер та Сідерім — на три тижні менше, ніж пустелею до перевалів Західного Мадерека. Але все ж таки вибрав довгий шлях, не наважившись тепер поглянути на руїни своєї країни. Боявся зірватися, наробити дурниць. Тому й остуджував свій запал під розпеченим небом пустелі. За перевалом бархани змінилися ковиловим степом. Спека, що пішла з пустелею, залишила лише марево за спинами загону, який провів у дорозі кілька тижнів. Західний Мадерек, також названий Анаторисом, розташувався на скелястому плоскогір'ї, покритому рідкісними перелісками, що спускаються в глибокі балки, дном яких струменіли вузькі, але повноводні річки бездонні. Білопенні абрикоси то там, то тут виринали серед бурої оголеності інших дерев. Вирватися з пісків цієї ранньої весни, вдихнути одурювально-свіже повітря — це стало для Садара чимось незвичайним, неймовірним, ніби за ті півроку, що він провів у Мадрі, решта світу перестала існувати, або він перестав у нього вірити. Тим більше, що і Сідерим знаходився набагато південніше Анаторіса. Різкий контраст, через який новобранці крутили головами на всі боки, не менше принца відмовляючись вірити в те, що десь немає пустелі.

Анаторіс славився соляними копями, чим і представляв основний інтерес для імперії, будучи в той же час напівнезалежною державою в державі своєрідним анклавом. Тому й турбувався імператор про заколот: втратити вплив в Анаторисі — позбутися "білого золота", одного з найважливіших стратегічних продуктів, що монопольно поставляється імперією на світовий ринок. Нерік, єдина провінція Рагарда, яка була безпосереднім конкурентом Анаториса за промислом, помітно програвала як, оскільки не володіла копями, а виробляла сіль морську, очищаючи до прийнятного рівня. Вона була помітно гірша, ніж кам'яна сіль, що вживається в їжу, і відповідно дешевше.

Стратегічну цінність західної провінції розумів як імператор, а й Садар, що встиг на той час вивчити економічне становище обох імперій, які протистоять одна одній. Ділячи сферу впливу на світовій арені, жадібно втягуючи в диктаторський ареал дрібніші держави, непомітно, але невідворотно перетворюючи тих на своїх васалів хоча б номінально. Просидівши кілька місяців над книгами, вчитуючись у рядки про те, як, розколовши світ навпіл, виросли з дрібних країн два таких гіганти, принц несподівано для себе зрозумів, звідки виникла дивна блискавична ворожнеча, що в найкоротші терміни вилилася у війну між Сідерімом і Гідером. І через це розуміння сидеримський спадкоємець косився на обидві імперії, оскільки виразно відчув їхню руку в події. Дізнатися, чиїми ж прихильниками виступили гідеріани, йому не вдалося, тому неприємно-осадове бажання помсти затаїв і на Рагард, і на Мадерек. Якби новобранці, виділені на початок Садара, здогадувалися про те, які думки щодо імперії рояться в голові призначеного їх командиром, то остеріглися б настільки перейматися захопленням до неабияких талантів принца-мечника.

До Лігідеї, столиці Анаторіса, залишалася ще доба шляху. Загін мадеран зупинився біваком на нічліг поруч із трактом, розташувавшись прямо на узбіччі: все одно навколо лише нескінченний степ, що розтягнувся по плоскогір'ю. За водою і дровами вирушили самі непосидючі хлопчаки, яким на місці не могло, і цікавість перехльостувала через край: не так часто вдається покинути рідну пустелю і побачити місця, що настільки відрізняються від звичного пейзажу. Якщо проблеми з водою і мали місце у степах, то забезпечити невеликий загін цілком могла будь-яка балка, які в незліченній кількості розрізали плоскогір'я чагарниками акацій та абрикосів.

Ранні сутінки огорнули скелясту рівнину, коли хлопчаки повернулися з котелками повними води та оберемками хмизу. Садар схвально кивнув, і незабаром кілька вогнищ запалали веселим полум'ям, жадібно ковтаючи сушняк. Легка вечеря, караульні по місцях, і кілька шибеників несміливо підбираються до намету принца. Все ще боязко поглядають на альбіноса, але захоплення сильніше за забобони, а він для них насамперед — неперевершений майстер меча, і лише потім — проклятий. Згадують, що прокляття несуть лише немовлята, тим самим себе і заспокоюють. Не замислюються, що таким дітям просто не судилося вижити, тому і йдеться лише про новонароджених. До того ж, стільки часу бачать того, хто поруч із цим проклятим, хто торкається нього і залишається при цьому живим. Значить, тільки немовлята. Принц добродушно посміхається, жестом руки запрошуючи сісти ближче до вогню. Разящий пішов перевіряти пости, тому хлопчики сміліють.

— Принце, ось питання мене мучить, — хлопчина сів навпроти, і відблиски вогнища сховали його збентеження.

— То питай, раз мучить, — усміхнувся Садар. Ще з часу тренувань він звик до цих хлопців. Все ж таки вони були надто