Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

— Його Величність, король Садар, помер цього ранку. Ви що, передчували це? — з гіркотою в голосі спитав Ердар.

— Ні, ми вирушили в дорогу, як тільки довідалися, що правитель хворий.

Його Величності, Ердару Сидеримському в присутності святих отців як представників наставника.

Даним документом, я, отець Кирит, Наставник Білого Ордену милістю батька нашого Найсвітлішого Тарида підтверджую:

Ердар Сідеримський є єдиним законним спадкоємцем імперії Мадерек. Він є ніхто інший як син Азіта Мадерекського, сина імператора Нагірієза Першого, і рідний брат покійного нині імператора Нагірієза Другого. Матір'ю ж є принцеса Сейдар, єдина спадкоємиця загиблого роду правителів Сидеріма, що ховалася під ім'ям свого брата-близнюка, принца Садара. Її право на сидеримський трон незаперечне, як і право її сина Ердара. Будучи в Сидерімі, я, отець Кирит, милістю Найсвітлішого Тарида, Наставник Білого Ордену, узаконив шлюб Азіта та Сейдар. Виходячи з цього, Ердар Сідеримський є законним та повноправним спадкоємцем обох держав.

Милостиво прошу Білий Орден і нині правлячого Наставника підтримати моє рішення та допомогти у зведенні на трон Мадерека принца Ердара. Сподіваюся, посмертні прохання все ще шануються так само, як і раніше.

Милістю батька нашого Тарида,

Батько Кирит"

У тронній залі настала важка тиша, щойно жрець закінчив читання документа. Спробувавши впоратися з собою, Ердар тремтячими руками роздрукував листа і почав гарячково пожирати рядки очима.

Візир же чинити опір не стане. Візьми від мене в подарунок Мадерек. Вірую, ти впораєшся і станеш правителем не гіршим, ніж твоя мати. Вона була великою жінкою, яка самовіддано поклала себе на вівтар служіння Сідеріму. Сподіваюся, ти зрозумієш її і пробачиш.

З вірою та надією,

Батько Кирит"

Сльози, колючими голками прорізали очі, викреслюючи шлях по вилицях. Ердар не зміг стриматись. З кожним рядком, з кожним словом все більше і виразніше розуміючи, через що довелося пройти його батькам. Слова застрягли грудкою в горлі, вириваючись риданнями. Принц упав навколішки, закриваючи обличчя руками. Лист випав із неслухняних пальців, ковзаючи по відполірованій кладці мозаїчної підлоги. Батько Лармініз схилився і підняв пергамент, ховаючи його від зайвих очей. Йому не треба заглядати в написане, він і так знає, що міг сказати Ердар Кирити.

— Вдягни на неї сукню в останню путь. Вона заслужила хоч цієї миті бути тією, ким не посміла бути за життя, — сказав жрець Азіту, розуміючи, що той нікому не дозволить торкнутися королеви. Той, хто розпалив очима, туманно глянув на Лармініза. Той пояснив:

— Так, усі вже знають. Ніхто вас не засудить.

Поміст, складений з абрикосових полін, просочених ароматичними маслами. Похоронне багаття для королеви. Азіт пройшов через площу, слідуючи від палацу. На його руках лежала Сейдар, що дбайливо притискалася до грудей. Разящий, одягнений у білий одяг, з перекинутим через плече небесно-блакитним плащем, піднявся на поміст. Розсипи зірок, обрамлені короною з мечів, зображували герб імперії Мадерек. Недоторканний опустився на коліна і посадив кохану так, що став для неї спинкою трона. Вона була в королівській вінчальній сукні, доповненій червоною накидкою з гербом Сідеріма. Ті, хто зібрався проводити королеву в останній шлях, дивувалися, чекаючи, коли головнокомандувач спуститься з помосту і принц Ердар піднесе смолоскип, приступивши до ритуалу поховання.

- Він не піде. Не залишить її, — несподівано промовив Лармініз, чим кинув присутніх на ще більше здивування, що межує з шоком.

— Він не хоче, щоб її поховали? — обережно спитав хтось із придворних за спиною жерця.

— Ні, він хоче піти разом із нею.

Після цих слів Ердар зблід. Смолоскип затремтів у його руці. Розгублений збентежений, принц точно не міг живцем спалити батька.

— Ваша Величність, у певних ситуаціях Верховний жрець має право поховати правителя. Дозвольте мені, — ще обережніше, ніж раніше, промовив Лармініз.

— Але… як же так? — у голосі спадкоємця затремтіли не сльози, стримані ридання.

— А тут ніяк інакше, — тільки й відповів жрець, виймаючи з онімілих пальців смолоскип.

Він підійшов до помосту, підносячи вогонь. І Ларминизу здалося, що Роздягаючи вдячно посміхнувся, заплющивши очі.

Не було ні плачу, ні стогнань. Це поховання, на відміну від усіх, відбувалося в повній тиші. Гарячий вогонь миттєво обхопив промаслені поліни похоронного багаття. Язики полум'я затанцювали білою сукнею королеви, легкими помахами плавлячи напівпрозору вуаль. Вогонь обійняв Сейдар, поділяючи ці обійми з Азітом, який також притискав свою кохану до себе. Жар побіг по його шатах, миттєво спалахуючи на прозорому волоссі, закручуючи його і плавлячи. Разючий не промовив ні звуку, лише скорбота, змішана з надією застигла на його обличчі. Він йшов зі світу мовчки. Слідом за коханою.

Велике і могутнє місто Сідерім, столиця величної з імперій. Горді і прекрасні його палаци, шпилями веж хмари, що зачіпають. Незламні, неприступні фортечні стіни, що зберігають спокій сидеріан. Пишні сади та широкі дороги. Світла, велична головна площа столиці, серед якої самотньо височить тендітний обеліск, вістрям меча, що йде в небо. Єдиний напис на постаменті, що символізує ручку клинка, накреслена колись власноруч червоним жерцем, говорить:

"І все ж ти об'єднала Таридат!"