Читати книгу - "Доторкнись, Анастасія Бойд"

Хлистов вкрадливо посміхнувся, ніби щось придумав, і поцілував мене, але не так, як в попередні рази. Він не робив боляче, не тиснув, не тягнув за волосся, а просто цілував. Приємно. Млосно. А його пальці тепер не стискали мене між ніг, а забралися під білизну і почали малювати кола на моїх складках, поки я не відчула збудження і знемогу. Я відповіла на поцілунок і закрила очі, подавшись стегнами назустріч його рухам.

- Так краще, сніжинка, - задоволено прошепотів Хлистов, проникаючи в мене пальцем, від чого я тихо застогнала, і вигнулася сильніше. Яка помилка... Я знову іграшка. Я знову ведена...

Гліб відскочив. Стягнув з мене трусики, розстебнув блискавку своїх штанів, приспустив їх, вмостився між моїх ніг і різко увійшов, що я схопилася за бильце дивана, як і раніше не дозволяючи собі обійняти його. Рухи були рваними, трохи грубими, але приємними настільки, що я вже голосно стогнала, не віддаючи собі в цьому звіту. Хлистов цілував мене, покусуючи шкіру, втискаючись стегнами, і піднімаючи за сідниці. Чомусь в цей момент, в мене склалося стійке, але оманливе відчуття, що я потрібна. Я бажана. Як нерозумно боротися з самотністю через ліжко... Стоп. Самотній тільки той, хто має потребу в комусь, а це зовсім не про мене. Я щаслива наодинці з собою.

Я скінчила, і поступово мої думки повернулися до дійсності. Все стало на свої місця. Хлистову як і раніше плювати на мене. Я йому ніхто. Як і він мені. Він не думав про мене, навіть коли шепотів моє ім'я під час свого фінішу.

Я мовчки почала одягатися, навіть не полежавши з ним у ліжку, заради ввічливості.

- Вже йдеш? - трохи розчаровано запитав Хлистов, і закурив, продовжуючи сидіти на дивані.

- Так, - мигцем глянула я на нього.

- Може... Залишишся? Ненадовго, - я не розуміла по інтонації його голосу, чи дійсно він хотів, щоб я пробула тут ще якийсь час, або просто вирішив здаватися ввічливим.

- Ні, мені ще на завтра реферат писати, - кинула я, хоча реферат був написаний ще минулого тижня.

- Сніжинка, ти відмінниця до мозку кісток, - посміхнувся Гліб, випускаючи сигаретний дим з рота, який тільки-но пристрасно і безсоромно цілував мене. Ні. Не потрібно мені помічати такі дрібниці. Я тут не для того, щоб знову втратити голову через чергового безсердечного негідника.

- Що такого в тому, що я намагаюся добре вчитися? - запитала я, надівши спідню білизну, і почала розправляти зім'яті рукава кофти.

- Це прекрасно. І твоя позиція дуже зручна. Не кожна дівчина ось так сама вирішує піти, без натяків, - сволота. Скількох дівчат він розтоптав своїм небажанням зобов'язань? Я все правильно роблю. Він заслужив опинитися пішаком в руках тендітної юної дівчини.

- Я вся дуже зручна. Ти не уявляєш наскільки. Я ніколи ні до чого не стану зобов'язувати, не змушуватиму піклуватися, кохати, доглядати... Я ні про що не попрошу. Навіть, якщо ти захочеш.

- Невже ти дійсно так легко і просто ставишся до всього? Не прагнеш стосунків?

- А навіщо ускладнювати? І якщо, ти не будеш старатися, то я з легкістю піду до іншого, - цинічно відповіла я. Не хочу, щоб Хлистов думав, що я буду йому вірною.

- Але теоретично, якщо я буду регулярно тебе задовольняти, то ти не станеш зв'язуватися з кимось ще? - посміхнувся Хлистов, загасивши сигарету в попільничці. Інтерес в його очах доставляв мені величезне задоволення.

- Я не теоретик. Більше практику люблю, - незмінно байдуже відповідала я.

- Зрозуміло. Отже, розберемося по ситуації. Адже ми ще повторимо?.. - що це означає? В голосі Хлистова дійсно почулася надія?

- Поки не знаю. Не впевнена, - я відразу ж поставила його на місце. Ніяких гарантій. Ніяких обіцянок.

- І чому ж? Не сподобалося? Точно ні. Очевидно, що сподобалося, - цілком серйозно розмірковував Хлистов, ніби зовсім не допускав сумнівів, що він може бути поганим коханцем. Ну що ж... Він знає собі ціну, і це дійсно виправдано. - Хлопця немає. Постійного, принаймні... Але одного разу я стану твоїм викладачем. Боїшся засудження? - продовжив він гадати.

- Мені плювати на це. Не бери зайвого в голову.

- Ти гидуєш? - запитав Гліб, і я запитально подивилася на нього, застібаючи ґудзики на кофті. Він пояснив. - Ти не торкалася мене. Чому?

- В нас був секс. Як я могла не торкатися тебе під час цього? - роздратовано закотила я очі, ніби не розуміючи, про що йде мова.

- Я кажу про твої руки, - його вивчаючий погляд... Мені буде складно не закохатися в Хлистова.

- Ти мені не потрібен і не дорогий, щоб я обіймала тебе, - холодно пояснила я, гордовито посміхнувшись.

- Отже, коли ти мене обіймеш, я зрозумію, що став дорогим для тебе, - насмішкувато спитав Хлистов. Ймовірно, я потішила його своїми дурощами.

- Не зрозумієш. Ніколи, - посміхнулася я, і Хлистов підхопив мою посмішку.

- Отакої... Буде весело, - тихо засміявся він, дивлячись на мене, як на дурне дитя.

Я не змогла більше хмуритися, і підтримала його, глянувши вперше по-доброму. Не буду поки лякати Гліба своєю зайвою грубістю. Трохи пізніше познущаюся над ним, коли він зовсім в мене закохається. Хлистов не зміг умовити мене ні на таксі, ні на особистий супровід до гуртожитка. Це зайве. Я їхала на маршрутці, відчуваючи себе прекрасно, вперше за останній час. Все вийде. Я зможу завоювати Хлистова. Він більше не подивиться ні на кого іншого, і буде догоджати тільки мені. Бентежив тільки один момент – мені справді сподобалося бути з ним. А це дуже ризиковано.

Чи дійсно це лише пуста пристрасть, не здатна перерости у великі почуття, можете дізнатися з книги "Порочна гра". Повний текст. Активне посилання у анотації, або шукайте на моїй сторінці.