Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Коли жінки стали бунтувати, мовляв «скільки можна чекати». Вона так суворо поставила їх на місце. Трохи грубувато звичайно, але все ж таки донесла, що керівництво саме знає, коли приходити і коли йти. І що це не їх розуму справа.

У той момент я вже точно знав, хто з цих займе місце мого особистого помічника.

І ось через дві з половиною години залишилася тільки вона. Вся така мила, і серйозна.

Сидячи з нею поруч, мені було так добре. Спокійно та комфортно.

Вона продовжувала спостерігати за часом, та і в мене його до речі теж мало залишилося. Незабаром важлива зустріч, так що настав час закінчувати цю виставу і приступати до роботи.

- Ви кудись поспішайте?

Дівчина мило посміхнулася.

- Взагалі-то так. Якщо тут не пройду співбесіду, то за півгодини у мене призначено наступне.

Я весело хмикнув.

- Ну, тоді не втрачатимемо не вашого не мого часу. Давайте пройдемо до мого кабінету і нормально поговоримо.

Я встав і попрямував до кабінету. Відчинив двері і жестом запросив її увійти. З кілька хвилин мене свердлили поглядом. І все ж таки вона увійшла.

Я посміхнувся і пройшов слідом за нею. Здається саме тоді вона мені і сподобалася як дівчина, а не працівник . Хоча на той момент я й сам того ще не розумів.

Я поспішав на роботу. Знав, що сьогодні Елізабет розпочинає свої обов'язки асистента.

Не встигнувши зайти в будівлю власної фірми, як застав милу парочку, що мило собі бесідують, на пропуску охорони.

Настрій полетів до біса. Ще на додачу вона всю нараду літала десь у хмарах. Думала, мабуть, про нього. Про охоронця з яким так мило воркувала.

Сам не знаю чому, але мене це дратувало.

І як результат зробив своїй помічниці сувору догану.

Розумів, що перегинаю. Її особисте життя мене не стосується.

І все ж, мене це злило.

Ще й матінка надіслала чергову наречену. Не знаю, де вона їх бере і що їм обіцяє. Але ця прийшла дуже впевнена що ми одружуємося, ось прямо зараз йдемо подавати заяву до рагсу, хоча я бачив її вдруге.

Зовні не погана собою звичайно дамочка, але розумовими здібностями явно не блищала. Обвила своїми ручками мою шию і повисла на мені. І як бути? Як виставити, не дуже образивши?

Але мадам, зрозумівши що їй тут нічого не світить, кинулась в бій.

І тут мені на допомогу прийшла Елізабет.

Ця навіжена примудрилася облити її кавою, за що й отримала на повну. Елізабет так спритно схопила її за волосся і витягла на вихід. Я був дуже радий позбутися цієї... але звичайно розумів, що тепер матінка влаштує мені миття мозку.

Тяжко видихнув. Так, напевно, час поговорити з нею серйозно. Досить з мене цих наречених.

Друга половина дня пройшла навіть весело. Лізі вся знервована. Мабуть, боїться, що я її звільню. Хоча я її запевнив, що вона врятувала мене від цієї піранії. Але, мабуть, не повірила.

Ідучи додому, був щасливий, що обзавівся такою асистенткою.

З самого ранку наступного дня сварився з мамою. Мене дістали її спроби контролювати мене та моє життя. На додачу знову застав «милу» бесіду Лізі та Вінса.

А як побачив, як вона сьогодні вдяглася. Одягла гарну сукню і навіть розпустила свою пишну шевелюру. І це все для нього? Як у них все швидко відбувається? І каву він їй зранку купує. На власні очі бачив, як він за нею стоїть з ранку в черзі. А зараз так люб'язно передає. Ось... гад, одним словом.

Так. Час припиняти їхнє спілкування.

І знову не стримав свого гніву, зробив як минулого разу. Завалив роботою. Вигадував купу завдань. Посилав шукати документи яких взагалі не могло бути. А все для того, щоб позбавити її вільного часу, який вона могла б провести разом із цим...

Якось після чергової їхньої милої бесіди, злегка перестарався в покаранні і залишив Лізі на роботі до ночі. Та й до кави причепився, щоб ходила купувати його мені вранці, а за одне і собі. Так би мовити повільно прибираємо конкурента зі шляху. Нема чого йому купувати кави зайнятим дівчатам.

Совість мучила. Хотілося піти та допомогти їй з роботою. Але не знав, як виправдати вчинок. Ось так і просидів під будинком власної фірми до півночі. І тут нарешті вона вийшла. Вся така втомлена та мила.

- Елізабет, добрий вечір.

- А хіба він добрий?

Як завжди показує свої колючки.

- Вже досить пізно та небезпечно ходити однією вулицями. Та ще й у такому вигляді.

- А що не так із моїм зовнішнім виглядом?

І що вибачте, я повинен був їй сказати? Що ти прекрасна прямо око не відірвати? Що боюся, хтось поцупить її у мене?

- Та все так. Просто …

– Просто що?

Все не вгамовувалася моя фурія.

- Просто у такому вигляді небезпечно гуляти нічним містом однією.