Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

 У цей момент принесли їхні напої й Міла із задоволенням обхопила чашку руками, милуючись тим самим карамельним малюнком на піні, що її завжди радував. А ось Женя дивився на це із сумнівом.

– Це їсти треба? – не зовсім впевнено спостерігав він, як сама Міла вже взялася за ложечку.

– Як хочеш, – вона не втрималася від сміху. – Але коли просто п'єш, все задоволення губиться. Може, це й не зовсім з чиїхось правил, я не знаю. Та мені подобається отримувати задоволення від життя. І я вирішила, що маю на це право, – весело знизавши плечима, Міла зачерпнула ложкою солодку пінку та із задоволенням з'їла.

Євген дивився на неї дивно уважно і зі сміхом водночас.

– Насолоджуватися життям, кажеш? Я трохи забув, як це робиться, – хмикнув чоловік, справді з деякою розгубленістю крутячи свою ложку в пальцях.

 Гарних, до речі. Міла ось зараз звернула увагу на його руки й вони їй сподобалися. Навіть важко було пояснити, чим саме, але вона завмерла на якийсь момент, просто розглядаючи долоні Жені. Причому так, що і він помітив її ступор, і здивовано підняв брови, наче питаючи, що сталося? Це змусило Мілу струснутись, хай і з деяким зніяковінням.

– Так що, ти ризикнеш? – підморгнула вона, знову набираючи солодку пінку ложкою.

 Немов дражнила його. І сама собі трохи дивувалася, якщо чесно. Але Женя притягував до себе цією відкритість, легкою вдачею та ввічливістю, які вона ще вчора відчула в ньому.

– Життя варте того, щоб йому радіти, повір мені, – додала Міла, постаравшись зберегти ту ж легкість тону.

 Євген же весь цей час дивився на неї, взагалі забувши про чашку, здається. І чомусь їй здалося, що він уловив те, що вона спробувала сховати. Те, що самій Мілі цей урок дався недешево.

 І його зачепило, схоже.

– Гаразд. Переконливі аргументи, – хмикнув він.

 З рішучим виглядом, який примусив Мілу тільки веселіше розсміятися, ніби щось дуже важливе робити збирався, Женя зачерпнув повну ложку пінки. І так само рішуче поклав це все собі до рота.

 Міла навіть прикусила губу, щоб не зареготати від того, з яким виглядом Женя це зробив.

– І як? – поцікавилася вона, намагаючись хоч якось дихати між нападами сміху.

– Солодко, – задумливо простягнув він, з таким виглядом, ніби смакуючи. Як вино. Немов прислухався до себе та своїх відчуттів. – І смачно, в принципі, – навіть трохи здивовано визнав Женя.

 Відпив ковток самого напою. І вже набагато активніше знову набрав пінку ложкою.

 Міла відкинулася на спинку крісла. І не сміялася вже, сил не було. Просто посміхалася у весь рот, спостерігаючи за ним. Свою каву поки що у спокої полишила, не могла зараз пити.

– Ти що, ніколи капучино раніше не пив? – недовірливо запитала у Жені.

 Він хмикнув, похитав головою, і глянув на неї навіть якось зухвало, немов хлопчисько.

– Каву з молоком я востаннє в школі пив, – задер носа, ну точно як пацан. – Ти ж розумієш, – його голос упав на три тони й Женя нахилився до неї, немов повідомляючи таємницю. – Це не брутально та катастрофічно впливає на мужність образу. – Наче цього всього було мало, він узяв і спеціально драматично «пограв» бровами.

 Після чого, з тією ж «драмою», засунув до рота ще одну ложку пінки з карамеллю.

 Точно – не брутально. Але їй так це сподобалося! Не боявся жартувати з себе, ставати у смішне становище. Іронізувати вмів над собою!

Міла не втрималась, розсміялася у повний голос, задихаючись від цього сміху.

– Не знаю, у моїх очах твій образ тільки виграє від готовності пробувати щось нове, – зуміла видати вона, хоч і з перервами на зітхання.

– Все, тепер я спокійний і можу повністю насолодитися кавою, – широко посміхнувся Женя і далі поглинаючи пінку. – Слухай, це, звичайно, добре, але може замовимо вже щось суттєвіше? – спитав він, мабуть, побачивши офіціанта, який знову прямував у їхній бік.

– Давай, – погодилася Міла.

Випросталась у кріслі та взялася за меню. При цьому відчуваючи на душі такий спокій та задоволення, немов довгі роки знала Женю.