Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Пів року тому.

***

Ви називали мене Маленьким Сонцем? І вважали, що Великим Сонцем була вона? Та й де вона зараз? Сиділа в трамваї по дорозі в університет? Була одягнена у джинси з Zara і з сумкою в кращому випадку від Michael Kors? 

Купувала їжу в якомусь брудному китайському ресторанчику?Як і раніше поневірялася по підробітках? Все ще вважала себе Сонцем, в той час, як її час давно наближався до заходу, а сяйво потьмяніло, коли на небосхил зійшла я?

Ви помилялися, тепер я стала всім, а вона ніким. Нікчемність повинна знати своє місце! І якщо так вийшло, що вона не розуміла, що повинна заткнутися і потьмяніти, мені довелося всім наочно це показати! 

Я сиділа біля каміна і розглядала наші фотографії. Я й Енді. Два сонця. Оригінал і копія. Я ненавиділа її за те, що завжди була в тіні або в променях слави. На відміну від мене, вона навіть не намагалася, і багато з того, що у неї було, їй було не потрібно, а це дратувало ще більше! 

Їй ставили оцінки за мізки, а навіть коли їх не вистачало, за вміння мило посміхнутися і відразу ж сподобатися викладачеві. У той час, як мені доводилося користуватися іншими вміннями та жіночими хитрощами. 

Мені завжди діставалися недоїдки з її панського столу. Сонце не зустрічалася з хлопцями, повністю ігноруючи їх знаки уваги, і тоді вони звертали свою увагу на мене. Тільки тому, що я була її подругою. Тільки тому, що так вони могли бути ближче до неї. Вони всі й завжди дивилися крізь мене, лиш би побачити її. 

Як же я її ненавиділа! Я мріяла, що одного разу вона ляже з чиїмось хлопцем і його злісна подружка виллє їй в обличчя господарський розчинник. Або що в один прекрасний день її депортують туди, звідки вона родом... Японія? Таїланд? 

А поки вона була тут, я намагалася стати краще, популярніше, красивіше, впливовіше. 

На щастя, сучасна медицина і хірургія так взагалі творили чудеса. Саме завдяки цим хитрощам медицини, мої очі стали такими ж, але більше. Мої губи ідеально пухкими, носик коротше, а волосся віддавало чорною синявою. І я вже не говорила про відточене тіло. У всьому така ж як вона... але тільки краще. 

Ми закінчили школу й ось вже три роки ніде не перетиналися, але за її життям я завжди спостерігала і буду спостерігати зі сторони. Соціальні мережі - вони такі зручні, що навіть з дому не потрібно для цього виходити. Тому я знала про неї все, а вона про мене нічого. Її не цікавила ні я, ні моє життя і періодично мене це бісило. Ну, нічого, я збиралася про себе заявити голосно й так, щоб всі почули. Сяйво Сонця підійшло до кінця. Зараз я була краще, красивіше і заможніше. 

Сидячи біля каміна, я тримала в руці наше фото п'ятирічної давності.Я й Енді стояли разом і посміхалися.  Вона щиріше, а я гарніше.  Як же я ненавиділа її за це!

 Фотографія полетіла розтоплювати камін, а я зловтішалася, але, водночас шкодувала, що Енді поки не знала на скільки мені вдалося її обійти.

 - Що ти робиш, га?  - Брей підійшов і підняв моє обличчя за підборіддя, щоб швидкоплинно заглянути в мої очі.

 - Ховаю минуле, - посміхнулася я і стиснула в руках фотографії, які залишилися для того, щоб з силою жбурнути їх у вогонь каміна і спостерігати за тим, як Маленьке Сонце поступово сходить в Зеніт.

 У тебе ніколи не буде Брея, Енді! І тільки з ним я буду всім, а ти ніким!