Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Фаршрутка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фаршрутка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фаршрутка" автора Іван Семесюк. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 30
Перейти на сторінку:
онлайн на весь так званий рунет і відзначився, мушу сказати, гідно.

У результаті ціла еліта московитських моралістів й досі знаходиться на межі нравствєнного колапсу. Як так! День матері! Дитячий ансамбль! А вона пиздою прямо в монітори! І навіть не перехрестилася! Ще б пару таких акцій від української діяспори, і з кісток московитських моралістів можна було би побудувати новий храм Христа Спасителя.

Кнехт СБУ Глушко, позивний Тарзан, надовго обрубав тоді довгу руку Москви хуєм буржуазного націоналізму, а диверсант Корольова одним єдиним самолупом, тобто селфі, власного чебурека похитнула підмурки ворожої духовності. Таким чином вони виграли для нас час, і нині діючий мер Києва, до речі, таємно нагородив героїчну шпигунську пару ордером першого ступеня на двокімнатну квартиру в спальному районі Позняки.

— Так чому ж воно тоді на нас обвалюється? Де результати вашої праці? — несподівано активно поцікавився солдат ЗСУ Юхименко. — І якого хуя я мушу стирчати в окопах під мінами, замість того, щоби вечорами спокійно пити пиво на гаражах?

— Якби ми не працювали тяжко, — зазначив Гриша №1, — можна сказати, самозречено останні кілька років, то ще зранку все це не було би кому обговорювати, Юхименко. Таких операцій, більш або менш успішних, проведено десятки, і взагалі вони дуже ослабили кацапську стратегічну міць, але не до кінця. Фінальна битва у нас попереду, ми їдемо туди, звідки можемо не повернутися.

— Пиздець, — затужив павіан.

— І не лише ти так думаєш! Боєць Юхименко теж так вважає? — дещо іронічно поцікавився Вішну у солдата, на що той відповів: — Ну, якшо чесно, то мені до сраки. Вони пацани багаті, ми країна бідна, ну їх нахуй! Дайте мені калаша!

— Буде тобі калаш, Юхименко, все буде! — з батьківським теплом у голосі промовив Арлекін Петрович з водійського крісла.

Тут несподівано до розмови долучився Кривавий Пастор, котрий до цієї миті тихо гортав підручник із середньовічної демонології під назвою «Некросатирикон»:

— Та все одно їм пиздець! Ми їх закрутимо в закатки, на юшку нахуй перечавимо, аж з рота потече! Курва, я візьму сокиру, Арлекіне Петровичу, і рубатиму їх роками по одненькому, de die in diem, якщо буде потреба. А кістки обісру, і обісцю їхні обідрані хребти. Carthago delenda est, бля буду! Амінь!

— Ого! — аж присвиснув Остап Вішну. — Ось вона, стара проповідницька школа! Вчіться!

— Я ж казав, що Кривавий Пастор — людина вкрай серйозна, — підтвердив Арлекін Петрович. — Головне, що його слова ніколи не розходяться з ділом, він є людиною честі. Сказав, що обісре хребти, значить, обісре. Наше щастя, що серйозні люди з християнського пантеону теж на нашому боці, хоча раніше не без конфліктів було. Еге ж, Олександре Валентиновичу?

— Ваша правда, але ж самі знаєте, як останнім часом змінився світ. Ех, де ті часи, коли ми, молоді реформатори, палили у саксонському Кведлінбурзі відьом сотнями! Зараз усе інакше, бо нині останній бастіон Сатани — це Московія. Угандонимо її однозначно, шановні! Ми ж теж вивчали проблему на своєму рівні. У московита, на відміну від українця, все дуже серйозно і вкрай сакрально. В цьому смислі нам до них далеко. Ми ж не додумалися своїми хазяйськими, хоча й дещо емоційними, головами до такого ідіотизму, як духовниє скрєпи, наприклад. Звичайно, серед нас теж багато дикунів, котрим якщо дати волю, то вони з ніг до голови обвішаються ляльками-мотанками і пір’ям. Ми їх вивчаємо, але, на щастя, уся ця публіка не надто визначає напрямок розвитку нашого суспільства, хоча й крепко шкодить. Інакше ми програли б кацапам ще в першому раунді, як зазвичай. Московити — це суворі істоти, просякнуті серйозністю і природною схильністю до самогубства. Чому вони саме такі, а не якісь інакші, — це має більше цікавити вузьке коло науковців, наприклад, кацапологів, ну, або ось СБУ. Але, панове, гадаю, маємо всі шанси вкурвити цю купу гівна!

Тут він різко обірвав свою реформаторську проповідь і знову з головою пірнув у «Некросатирикон».

— Крепко! — у захваті вигукнув боєць Юхименко. — Оце крепко сказано! А я з них педалі познімаю!

Тут в розмову знову втрутився Репостислав Вакарчук, котрий, здавалося, вже втратив інтерес до життя фаршрутки і тихенько мугикав щось ліричне, дивлячись у віконце. Раптом очі його затуманилися, він підвівся з пасажирського місця, набув величності, трохи прокашлявся і рубанув абсолютно сюрреалістичну промову.

— Пане Президенте! — почав він.

Усі мовчки переглянулися, але не стали йому заважати.

— Буває, дивишся на цей безкомпромісний їбальник і уявляєш, як він лежить в конопляному мішку посеред молотарки! Лежить, мовчить, щось собі думає. А кругом стоять люди, обичні сільські рабойоби, теж мовчать, дивляться на мішок з безкомпромісним їбальником, але ніхуя не думають. Просто позирають. Чекають, коли приженуть асфальтний каток з райцентру.

Коли чутно, як на двір молотарки повільно заїжджає тяжкий, мов Говерла, асфальтний каток. Хтось доливає в бак соляри, і він заходиться маневрувати, лаштуватися до роботи. Мішок тим часом починає про щось здогадуватися. Каток, між тим, починає рухатися, куди йому треба, а треба йому мішок.

Ось каток гучно пропердівся і потихеньку посунув. Ближче. Ще трохи ближче. Потихеньку-помаленьку.

Мішок панічно смикнувся. Ще ближче. Ще. Чутно як мішок всрався. Ось ще ближче. Чвяк... і пиздець! Нема безкомпромісного їбальника!

Ваш Славко! Підписуйтеся на твіттер Репостислава Вакарчука! Разом ми сила!

Він моргнув вдохновенними очима, всівся на місце біля віконця і знову поринув у ліричні мрії.

— Що сажете, пане Арлекіне? — спитав у водія Кривавий Пастор, не полишаючи свого демонологічного читання. — Ви вважаєте це нормальним? Може, його упиздити? А то розвів тут шмарклі, у твіттер зайти неможливо, все у цьому маразмі.

— Ні, Олександре Валентиновичу, не слід. Репостислав — це генератор смислів нашої фаршрутки. Він ніхуя не розуміє, але пиздить добре, буває, що й проскакує корисна інформація, як от зараз. Так, чисто поржати, звичайно, але в умовах тотальної війни на винищення — що може бути краще за нехитрий сценічний гумор?

Усі погодилися і закивали головами, але Кривавий Пастор все ж таки додав наостанок:

— У мене взагалі давно зріє думка, що на деякі види діяльності в Україні треба ввести мараторій. Це отакий естрадний гумор, архітектура і монументальна скульптура. Більшість взірців не витримує не те що критики, а навіть і просто погляду очима. Це просто йобаний стид! Казали розумні люди, що архітектура — це застигла у камені музика. Тоді

1 ... 10 11 12 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаршрутка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаршрутка"