Читати книгу - "Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса"

— Поясніть, будь ласка, вашу думку, пане Томасе! — відізвався Газдрубал Калачакрович. — Мене, як штатівського кукловода, під чию дудку ви ска­чете по майданах за наколоті пєчєньками долари, цей аспект дуже цікавить. Держдепу США важ­ливо чітко розуміти, на що хунта витрачає його криваві кредити.

— Так отож, шановні! — повів далі Томас. — Уявіть собі дуже холодне літо. Ви стоїте на березі Фін­ської затоки, дивитеся на зимне й сіре море. Навколо вас тягнуться в похмуре небо циклопічні кацапські берези, такі, як ото колони на вашинг­тонському Капітолії. Вони підступають настільки близько до берегової смуги, що під час приливу їх омиває морська хвиля. І десь там, за буйками, хуярить кролем самотній рудий кацап в трусах і майці, нахабний і цілеспрямований.

От скажіть мені чесно, ви бачили в дитинстві таку хуйню у нас на Черкащині, ну, або у вас на Айовщині? Похмуре сіре море, з нього стирчать огромні берези, а за буйками хуярить кролем кацап, ще й чутно здалеку, яке воно довольне і як йому нравиться ото хуярити. Це зовсім інша картина світу, а в ній царює інший господар, не такий, як ото у нас з вами.

До нас на село, ще до війни, приїздив раз гостю­вати один блідий, як печерна комаха, кацап. Він познайомився в своєму Підмосков’ї з моїм кумом Сашком, котрий їбошив там на стройці маляром, і вирішив в нього погостювати. То коли вони напідпитку цибали бомбочкою з греблі в про­грітий сонцем вкраїнський ставок, я побачив, яке ж воно інородне в цьому середовищі загорі­лих і крепкосраких вкраїнських биків. У нього навіть плавки були якісь пиздуваті, з дельфінчиком. Наші ж всі в широченних парашутах, засмаглі, круглоголові, кожен пахне часником і оранкою. Кацап же, наче той тайожний мухомор, був прозорий, а по краях обгорілий і червонястий, ще й бзділо від нього традиційним неврожаєм. А шуткі він шутіл якісь інакші, геть не з нашого асоціативного ряду. Теж колгоспні, але непонятні. Ай да пасажу-ка я на агародє гароху — і в шта­нах тєпло, і в живатє полно, йоб тваю сука мать! І регоче, гидота така. А всі наші бики на нього мовчки дивляться — луп-луп баньками. Наче ж понятно, про що та шутка, а суть її так просто не вхопити.

Ну, то таке, ліричний відступ. Так ось до чого я, власне, хилю. В їхньому московитському уявленні про світ головує бліда людина с голодранським гумором і облізлою на сонці спиною в імунодефіцитних плямах. Ця людина, як і наша, теж плекає свій ідеал — мати в кишені корочку співробітника силових органів. Але тут є суттєва різниця. Наш бик мріє стати мусором, тобто городовим реєс­тровим козаком, а їхній мріє стати кагебістом, тобто опрічніком — человеком с открытым лицом и внимательным взглядом. Це і є козяча кацап­ська пика, котра уважно дивиться на вас і думає: «О! Який цікавий дисидентик, а до ГУЛАГу чомусь досі не записався!» Тоді яку нашого мусора погляд мутний, як хуйовий самогон, і дивиться він на вас інакше — тупо, мимо і безідейно.

Але ж уся колізія полягає в тому, що мусора завжди подолають кагебістів, бо мусор, хоч він і гівно, але ніколи не втрачає зв’язку із влас­ним народом, бо наш народ і сам по собі примусорьонний. А той кагебіст від власного кацапського народу відірваний далі нема куди, бо ніякого народу там не існує, а є тільки сама адміністрація і копалини.

— То що ж ви пропонуєте, пане Томасе? Який план дій? — поцікавився держсекретар Сполучених Штатів.

— Та який план, — сказав павіан, і крепко затяг­нувся черговою сигаретою. — Здати всіх кацапів дніпропетровським мусорам і почекати до ранку, а залишки завезти на добрива в міністерство сільського господарства. Та й годі, хулі з ними цацкатися!

— Що скажете, Газдрубале Калачакровичу? — гля­нув на держсекретаря Турчинов. — Як вам такий варіант?

— Ну, що ж! — відповів той. — В усьому світі, від Айови до Білої Церкви, хуйових людей пиздять! Ви місцеві, ви в курсі справи, отже вам і вирішу­вати. Мусорам так мусорам. Як казав один відо­мий філософ — вітер очолити неможливо!

— Ваша правда, Газдрубале Калачакровичу, вельми мудре зауваження. А що це за такий філософ? Ніколи не чув цього виразу, — поцікавився Томас.

— Банкей Йотаку, здається, так його звати. Япо­нець чи що. Точно не пам’ятаю.

— Щось знайоме, — замислився Томас, — десь я вже чув це ім’я.

— Десь чули? — Здивовано перепитав з глибокого крісла Турчинов. — Що значить «десь чули»? Ви і є Банкей Саругатович Йотаку, чи ви вже забули?

— Що? А? А-а-а-а-а... точно, я ж цейго... а як же все це...

— Ха! Впізнаєш мене, їбанько?!! — страшно крикнув Калачакрович і вихопив з кулька з буряками кра­дений на складах МВС пістолет Макарова.

Томас зітхнув і заплющив очі.

ЛЕКЦІЯ № 5

— Альо! Доброго вечора! Альо! Ви мне чуєте?

— Доброго вечора, пане! Чуємо вас прекрасно! Кажіть!

— О, клас! Це я дзвоню з приводу роботи, за об'я­вою, чуєте мене, альо!

— Так, пане, все добре чути, кажіть вже!

— Це ж телебачення? Так? «Перший Національ­ний»? «УТ-1»?

— Саме так, це ми!

— О, добре! Мені потрібна редакція програми «Телеакадемія»! Відділ кадрів дайте, чи шо! Я з приводу роботи дзвоню! Я сценарист!

— Ага, добре, заждіть хвилиночку, зараз з’єднаємо!

— О! Дякую!

— Поки не варто!

В слухавці пішли гудки, а потім оркестрова трем­біта заграла щось з ранньої Руслани. Гей-гоп, гей-гоп, е-е-ех, а-а-а-а-а!!! Вайлд-вайлд козачок, на базарі бурячок!!!

— Ну заїбись, насилу додзвонився з десятого разу, а тепер маю слухати цей естрадний висер, — подумав Томас Сирота, молодий сценарист-початківець родом з Черкас. — Хоча, звичайно, робота є робота, і як її дають, то треба брати. Але куди не плюнь — кругом село. І ото треба було з тих Черкас їхати, щоби в Києві опинитися на короварні.

Раптом скажена какакфонія обірвалася, і в слу­хавці залунав досвідчений голос.

— Доброго дня, мене звати Таміла, я менеджер програми «Телеакадемія». Слухаю вас! Кажіть!

— Вітаю вас, пані Таміло! Мене звати Томас Сирота! Та шо ж там хрипить? О! Я писав вам на електронну скриньку з приводу роботи! Я сце­нарист, ми домовилися, що я вам подзвоню в понеділок, ось я дзвоню!

— Ага, хвилиночку, зараз. Томассирота-собачка-джмейл-ком. Дійсно, є такий лист. Добре, пане Томасе! Скажіть, будь