Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Парадокс часу" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 76
Перейти на сторінку:
столу, за яким легко могли розміститися ще з десяток людей.

«Нещодавно за цим столом сиділи контрабандис­ти, — думав Артеміс. — Не кажучи вже про лордів злочинного світу, хакерів, біржових махінаторів, фальшивомонетників, чорних торговців і злодіїв-домушників. Старий сімейний бізнес».

Артеміс Старший закрив свій Ноутбук. Він був блідий і здавався дуже виснаженим, але в його очах яскраво світилась колишня рішучість.

— План такий. Ми повинні знайти не просто ін­ший варіант, а якнайбільше можливих рішень. Бат­лер візьме літак і вирушить у Китай. Немає часу для офіційних каналів, тож, можливо, тобі вдасться зна­йти злітну смуту, де вильоти контролюються не так жорстко.

Батлер кивнув.

— Я знаю таке місце. Я можу злітати туди і назад за два дні.

Артеміс Старший був задоволений.

— Добре. Літак заправлений і готовий до польоту. Я вже зібрав екіпаж і потурбувався про запасного пі­лота.

— Мені треба взяти з собою лише кілька речей, і я можу рушати.

Артеміс міг собі уявити, які речі пакуватиме Бат­лер, особливо якщо на злітно-посадковій смузі не буде ніяких чиновників.

— А що ти робитимеш, батьку? — запитав він.

— Я збираюся в Англію, — сказав Артеміс Стар­ший. — Я можу взяти гелікоптер до аеропорту Лондон-Сіті, а звідти на лімузині до Харлі-стріт. Там є кілька фахівців, з якими я можу поговорити. І буде ефективніше, якщо я поїду туди, ніж привезу їх усіх сюди. Коли хоча б хтось із них зможе кинути навіть найменший промінь світла на ситуацію з мамою, то я заплачу будь-яку суму, аби вони приїхали. Навіть за необхідності викуплю їхню практику.

Артеміс кивнув. Розумна тактика. Він і не чекав меншого від людини, яка протягом двох десятиліть успішно керувала злочинною імперією, а в останні кілька років стала гуманістом.

Усе, що Артеміс Старший робив зараз, підпо­рювалось нормам моралі. Починаючи від його аб­солютно законної торгівлі одягом і закінчуючи акціями в компанії «Сила Землі», асоціації бізнесменів-однодумців, які будували все: від автомобілів на відновлювальному пальному до геотермальних пристроїв та сонячних панелей. Навіть автомобілі, літак і гелікоптер Фаулів були оснащені передовими фільтрами, щоб зменшити викиди вуглекислого газу.

— Я залишусь тут, — оголосив Артеміс, не чека­ючи, поки його про це запитають. — Я можу коорди­нувати твої дії, встановити веб-камеру так, щоб фа­хівці з Харлі-стріт могли побачити маму, спостерігати за доктором Шальке та міс Бук, а також провести мій власний пошук можливих методів лікування в Ін­тернеті.

Артеміс Старший трохи посміхнувся.

— Точно, синку. Я і не подумав про веб-камери.

Батлер уже хотів від’їжджати, але у нього була ще одна справа.

— Мені не хочеться залишати Артеміса самого. Хоча він і геній, але все одно є уродженим настирою та магнітом для неприємностей. — Охоронець під­моргнув Артемісу. — Без образ, юний сер, але ви з легкістю можете перетворити недільний пікнік на міжнародний інцидент.

Артеміс поблажливо прийняв звинувачення.

— Я не ображаюсь.

— Я теж про це подумав, — сказав Артеміс Стар­ший, чухаючи підборіддя. — Але ми не маємо вибо­ру. Няня погодилась на кілька днів забрати близню­ків до свого котеджу в Хоусі, але Арті потрібен тут, тож йому доведеться подбати про себе.

— І це не буде проблемою, — сказав Артеміс. — Повірте в мене хоч трохи, будь ласка.

Артеміс Старший потягнувся через стіл і поклав свою руку на руку сина.

— Віра одне в одного — це все, що ми зараз ма­ємо. Ми мусимо вірити, що можемо врятувати нашу маму. Ти віриш у це?

Артеміс помітив, що одне з верхніх вікон гойдну­лось і повільно відчинилось. Лист залетів у кімнату, підхоплений легеньким вітерцем, а потім вікно ніби­то само собою зачинилось.

— Я вірю, тато. З кожною хвилиною все більше і більше.

Холлі не показувалась, допоки модифікований «Сікорський S-76C» Артеміса Старшого не піднявся з гелікоптерного майданчику на даху. Артеміс був зайнятий установленням веб-камери у ногах ліжка матері, коли ельфійка з’явилась у полі його зору і по­клала руку йому на плече.

— Артемісе, мені дуже шкода, — сказала вона тихо.

— Дякую, що прилетіла, Холлі, — сказав Арте­міс. — Ти дісталася досить швидко.

— Я була на поверхні у Фінляндії, переслідувала кракена.

— А, чудовисько Теннісона, — сказав Артеміс, за­плющивши очі і пригадуючи кілька рядків з відомо­го вірша.

«Під звуки штормових вітрів, В безодній глибині

Не потурбований ніким

Спить кракен і не бачить снів...»

— Спить? Уже ні. Подивись пізніше заголовки новин. Імовірно, був вибух природного газу.

— Здається, Фоулі знов повернувся до своїх ста­рих піар-трюків.

— Так.

— Зараз залишилось не так уже й багато кракенів, — сказав Артеміс. — За моїми підрахунками — сім.

— Сім? — здивовано запитала Холлі. — Ми від­стежили лише шість.

— Ах так, шість. Я мав на увазі шість. У тебе но­вий костюм? — поцікавився він, надто швидко змі­нюючи тему.

— Так, більш сучасний, ніж попередній, — відпо­віла Холлі, залишаючи цікаве зауваження про кракена для подальшого дослідження, але трохи пізні­ше. — У нього автоматична броня. Якщо сенсори відчувають наближення чогось величезного, то весь костюм вигинається, щоб пом’якшити удар. Сьогод­ні це вже один раз урятувало мені життя.

Іконка повідомлення запищала у шоломі Холлі, і їй знадобилась лише одна мить, щоб прочитати ко­роткий текст.

— Номер Один уже в дорозі. Вони відправляють підйомник у Восьмій Секції. Шляху назад немає, тож що б нам не треба було зробити, це слід робити швидко.

— Добре. Будь-яка допомога стане мені в нагоді.

їхня розмова припинилася, тому що смертельна хвороба Анджеліни Фаул повністю зайняла їхні дум­ки. Вона була бліда, і запах лілій висів у повітрі.

Артеміс крутив у руках веб-камеру. Раптом вона впала і закотилася під ліжко.

— От же ж прокляття, — вилаявся він, стоячи на­вколішках і простягнувши руку у темряву. — Я не можу... Я просто не можу...

І раптом уся жахливість ситуації звалилась на нього.

— Що я за син? — прошепотів він. — Брехун і зло­дій. Усе своє життя мама тільки те і робила, що лю­била і намагалася захистити мене, а тепер вона може померти.

Холлі допомогла Артемісу підвестися.

— Ти вже зовсім інша людина, Артемісе, і ти лю­биш свою матір, чи не так?

Артеміс важко зітхнув.

— Так. Звичайно.

— Отже, ти хороший син. І твоя мама побачить це, як тільки я її вилікую.

Холлі смикнула шиєю, і магічні іскри полились з кінчиків її пальців, закручуючись у вигляді пере­вернутого

1 ... 10 11 12 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"