Читати книгу - "Останній спадок"

Сенді з Джессікою росли швидко, а їхній батько повільно тонув у хвилях алкоголю. За останні два роки Стен забув, що означає бути батьком і чоловіком, віддавши себе повністю на ґвалтування моральній немічності. Мелані намагалася вгамувати чоловіка й переконати не псувати життя собі та їм, але марно. Жалітися матері Мелані не наважувалася. Батьки були надто емоційно вразливими, тому під час кожної телефонної розмови донька описувала їм радощі подружнього життя. Жінка змирилася: нехай сім’я й не ідеальна, як мріялося раніше, проте багато американських сімей, що мають проблеми з алкоголем, якось же з цим живуть.

«І ми зможемо».

Такими думками Мелані жила досить довго. Жінка навіть шукала якусь інформацію чи поради психологів про те, як краще поводитися з чоловіком-алкоголіком, аби не втратити сім’ю.

А потім Стен ударив дружину. Уперше. Суперечка переросла в крики, і чоловік, не витримавши психологічного тиску на свій пропитий до самого дна мозок, врізав жінці по обличчі долонею. Мелані відразу почервоніла, а потім розридалася чи то від болю, чи то від несподіванки — сама не розуміла. На щастя, Стен отямився й півночі провів на колінах, вимолюючи прощення коханої. Вона пробачила. Пробачила вперше. Пробачила вдруге. Мелані пробачала чоловікові кожен скандал. На першому місці завжди стояла сім’я та її збереження — навіть ціною власного здоров’я.

Півроку тому Стен приїхав додому з новорічної корпоративної вечірки на таксі з розірваними штанами та сорочкою навиворіт. У радіусі кількох метрів від нього тхнуло віскі й жіночими парфумами. Чоловік усміхався й не казав жодного слова на своє виправдання, наче нічого негідного не трапилося. Так, він переспав зі співробітницею із сусіднього відділу, але його дружина не має права щось удіяти, хоч якось заперечити. Усе мало зійти з рук, як і завжди. Ідеально як для такого самозакоханого типа, як він. У сліпучому сяйві сексу й алкоголю він відчував свою владу кожною зогнилою клітиною тіла. От тільки тут він помилився, бо навіть не припускав, що то межа, яку переступати не вартувало. Мелані скипіла. Усе, що було під рукою, з метеоритною швидкістю полетіло в нього, утім так і не влучивши в ціль. На шум прибігли перелякані донечки, не розуміючи, що відбувається між їхніми ще донедавна закоханими батьками. Стен не витримав такого хаосу та крику — назовні виліз його внутрішній демон: очі налилися кров’ю, а з рота полетіла слина. Тоді він уперше вдарив доньок. Тоді вперше Мелані не розуміла, хто насправді стоїть перед нею. Тоді вона вперше боялася чоловіка по-справжньому, руки тремтіли, шкірою шугонули мурашки, а мозок застиг у не знаній досі прохолоді. Іноді люди, які тобі на диво швидко стають рідними, виявляються надто чужими, аби довірити перебування в одній кімнаті. Відтоді Мелані боялася. Боялась завжди.

Двері відчинилися й одразу голосно гримнули, від чого Мелані здригнулася, продовжуючи, проте, повільно нарізати цибулю. За мить до входу на кухню підійшов Стен. Очі блищать, волосся скуйовджене, а з рота тхне тухлою рибою. У фігурі, що розплилася, заледве можна було розгледіти широкі плечі, що хоч якось натякали на колишню спортивну форму. Усміхаючись і похитуючись, як корабель на штормових хвилях, Стен закрокував до жінки. Важливо було уникати необдуманих рухів, що могли призвести до катастрофи, тому рука продовжувала нібито спокійно різати цибулю.

— Hi, my dear wi… fuck… f-f-e[24].

Стен розкинув руки й ззаду обійняв жінку за талію. Під впливом хтивих думок стиснув пальці. Він приклався до Мелані так, що вона сідницями відчула, як у чоловіка між ногами щось повільно заворушилося.

— Стене, дозволь мені завершити готувати, бо я вже й так порізалася випадково. — Мелані намагалася викрутитися, тож вигадувала в різні варіанти відходу.

— Припини, Мелані. Я не голодний…

Чоловік довго промовляв кожне слово — язик вивертався, як переполохана змія в кодлі. Зануривши носа у волосся Мелані, він спробував поцілувати її в шию, але відчув супротив. Жінка не могла витримати смороду, який гарматним пострілом бив у її чутливий ніс.

Обличчя пияка розпливлось у щирій дурнуватій усмішці. Очі не бачили нічого, окрім сідниць дружини. Він поклав руки на плечі та, різко розвернувши, міцно притиснув її до себе. Мелані знову відчула, як у ногу вперся збуджений член. Стен нахилив голову, склавши губи в трубочку.

— Будь ласка, Стене, можна я закінчу готувати? — Мелані продовжувала відвертатися від чоловіка, що починало його дратувати. — Діти ще не їли. Можна я їх нагодую, а потім ми залишимося наодинці в спальні? Добре, любий?

Стен стиснув руки дружини. Жінка вже не раз ходила в кофті з довгим рукавом, аби приховати синці, тож наступного дня цей досвід їй знадобиться знову.

— Довбані діти, — прошипіло за спиною.

Зуби Мелані заскрипіли. Імпульс ненависті хвилею прокотився тілом, зароджуючи найжорстокіші бажання. Та вона швидко їх притлумила. Як зазвичай.

— Гаразд, — після хвилинної паузи промовив Стен і відпустив жінку. — Працюй швидше.

Мелані полегшено зітхнула й повернулася до нарізання овочів. Салат міг бути готовий іще кілька хвилин тому, але поспішати зараз не хотілося.

«Може, сьогодні обійдеться… Не так уже все й погано…»

Стен підійшов до холодильника, зазирнув досередини, пильним поглядом обстежив його вміст зверху й донизу, але так і не побачив бажаного.

— Де пиво? — майже прокричав.

— Ти вчора допив останню бляшанку, любий, — прошепотіла Мелані.

— І?

Стен втупився в дружину. Відмова в сексі та відсутність алкоголю могли перетворити його на дикого звіра, тому провокувати Мелані не збиралася. Вона мовчки дивилася на чоловіка й добирала слова. Як пояснити йому, що вже досить пити? Мало не щодня він вирубався, сидячи на дивані перед телевізором. Як же хотілося простого нормального вечора без сварки, аби чоловік допоміг дружині з вечерею, аби погрався перед сном із доньками та заснув в обіймах жінки з книжкою в руках. Хотілося простого нормального вечора, як у більшості сімей. Про ідеал уже давно не йшлося. Чому все як у Кінґа?

— Чому не купила? Ти цілими днями просиджуєш дупу вдома.

— Я від рання прибирала та прала. Ще й Сенді сьогодні знудило…

— Знудило? — Стен зачинив холодильник, пройшовся до столу й сів на стілець, розкинувши ноги.

— Так. Напевно, з’їла щось не те.

— Куди