Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

489
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 72
Перейти на сторінку:
коли хтось і може знайти дівчат, то це ви. Тому я тут.

— Чому це так важливо для вас? — спитав я, запитально дивлячись на нього.

— Люсі була мені подругою. З Вірою я ходив до школи. Джой та я щотижня ходили на побачення. Я добре знав їх, і всі вони мені подобалися. Це були хороші дівчатка.

І, перш ніж вимовити наступні слова, він глибоко зітхнув:

— Такими темпами, як зараз, вони ніколи не будуть знайдені.

Я буркнув:

— Отже, всі вони були вашими приятельками?

Я наголосив на слові «приятельки».

Його обличчя застигло.

— Я знаю, про що ви подумали, — сказав він майже розлючено, — але між нами нічого такого не було. Всі вони були пристойними дівчатами. Звичайні дівчата, які любили час від часу розважитися. Я, разом із іншими кренвільськими хлопцями, любив до них залицятися — але нічого більше.

Я знову глянув на Мак-Артура. Його худе, жовтувате обличчя було зовсім нещасним.

— Він правий, містере, — додав він. — Дівчатка були цілком пристойні.

— Гаразд, гаразд, — сказав я, здвигнувши плечима. — Однак що змушує вас припускати, що їх ніколи не знайдуть?

Еслінгер із силою стиснув кермо — так, що навіть кісточки пальців побіліли.

— Бо це все політичні ігри, — в його голосі чулася гіркота. — Усім начхати на те, що сталося з ними насправді. Поліція нічогісінько не робить. І поки ніхто не знайде дівчат, Мейсі почуватиметься впевнено у своєму кріслі. Посада мера майже у нього в кишені. Старкі планує тримати виборців у руках. Його банда контролюватиме виборчі дільниці. Це доволі просто. Усе, що їм слід буде зробити, це...

— Знаю, знаю, — перебив я його. — Не марнуймо час — я дуже втомився. Чого ви хочете від мене?

— Але ж я хочу ввести вас у курс справи! — запротестував Тед. — Бачте, якщо тих дівчат не знайдуть, це не матиме жодного значення для Старкі, але важитиме для Вулфа та мого батька. Вони обіцяли знайти дівчат. Тож в інтересах Мейсі, щоб їх не знайшли.

— Чи ж можна повірити, щоб люди були такими жорстокими? — вигукнув Мак-Артур, вдаряючи кулаком у моє сидіння.

— Отож, поліція взагалі не займається цією справою? — спитав я, насуваючи капелюха на очі. — А як щодо детектива, котрого найняв ваш батько?

Тед нетерпляче махнув рукою.

— Одрі? Не знаю, про що думав батько! Невже він гадає, їй вдасться хоч щось зробити? Вона мила дівчина — я знаю її з дитинства. Але проти Мейсі та Старкі вона безсила. Крім того, в неї нема жодного досвіду в подібних справах.

Я випустив дим через ніздрі.

— Але ж вона детектив із ліцензією, чи не так? — зауважив я. — Якщо вона така нікчемна, то чому тоді ваш батько найняв її?

Том безпорадно розвів руками.

— Не знаю, — сказав він. — Хотів би я це знати! Адже батько повинен усвідомлювати, що їй нічого не вдасться з’ясувати.

— Так не піде, Теде, — втрутився Мак-Артур. — Ми просто зобов’язані сказати йому правду.

І він нахилився вперед — так, що я міг бачити його стурбоване обличчя.

— Одрі всім подобається, — продовжив він. — Тож батько Теда гадає, що зможе виплисти на її популярності в місті. Він вважає, що якщо тій і не вдасться віднайти дівчат, то ніхто її за це й не осудить.

— І це дратує мене найбільше! — вибухнув Тед. — Навіть мій батько не турбується про дівчат. Усе, про що він думає — це майбутні вибори. Тож ви розумієте, що насправді відчуваю я. І це зводить мене з розуму. Батько й слухати мене не хоче. Коли Мак сказав, що зустрічався з вами, я відразу зрозумів, що ви — єдина надія. Мені начхати, хто стане мером, але дівчата повинні бути знайдені!

— Якщо їх можна буде знайти — то я їх знайду! — пообіцяв я. — Але мені потрібна допомога. В цьому місті я відчуваю великий спротив — і це мені не дуже подобається. То як ви гадаєте — що сталося з дівчатами?

— Я можу лише робити припущення, — сказав Тед. — Мак із цим не погоджується, але я майже впевнений, що правий.

— Послухайте! — терпляче повторив я. — Я вже казав вам, що дуже втомився. Тому розкажіть все, що вам відомо — і я йду спати!

— Думаю, що все це затіяно для того, щоби дискредитувати батька та Вулфа. І навіть ризикну припустити, що це Старкі викрав дівчат, знаючи, що його суперники втратять від цього голоси.

— Припущення тут не допоможуть. Чи є у вас якісь докази?

— Є дещо, що зможе стати у пригоді. Я вже казав про це Одрі, та вона нічого не змогла вияснити.

Я затягнувся димом сигарети і вичекав трохи.

— За день до того, як Люсі зникла, вона сказала мені, що її сфотографував вуличний фотограф. Вона мала намір забрати фотографію наступного дня — у день свого зникнення. Фотоательє належить Старкі — це його додатковий бізнес.

Я обміркував почуте. На перший погляд, це ні про що не говорило, однак інформація мене зацікавила.

— То ви гадаєте, що саме там її викрали?

Він кивнув.

— Скидається на те.

— А ви не знаєте, чи інших дівчат також фотографували на вулиці? Якщо так, то в цьому щось таки є.

Раптом я згадав світлини, які показував мені Діксон, і різко випростався. Усі фото були зроблені на вулиці, бо позаду дівчат виднілися будівлі.

— Їх усіх так фотографували! — вигукнув я схвильовано. — В редакції місцевої газети є фото цих трьох дівчат — і всі вони сфотографовані на вулиці!

Мак-Артур зціпив зуби.

— Я ж казав, що цей хлопець може допомогти. Я знав це, щойно його побачив!

Тед витріщився на мене.

— Тоді за цим усім справді стоїть Старкі, — сказав він похмуро. — І що ми з цим робитимемо?

— Я займусь цією справою. Щось ще?

Вони перезирнулися і вирішили, що в них нічого більше немає. Я був задоволений — вони не змарнували мій час. І я вже мав за що зачепитися.

— Ми хочемо, щоби ви тримали нас у курсі справи, містере Сп’юек! — стурбовано сказав Тед. — Ви ж нічого не приховуватимете від нас, правда?

— Я працюю

1 ... 10 11 12 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"