Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

бесідуєш?" Відповів преподобний: "Це святіший патріярх Никифор, неправедно за правовір'я вигнаний, іде у вислання, і минає корабель край цей. Задля нього свічки я запалив і тиміян, щоб належну патріярхові честь віддати". Провидів же те і святіший патріярх Никифор у кораблі, бо, раптом коліна схиливши, поклонився святому старцеві взаємно і, простягнувши руки в повітрі, благословив. Один же з тих, що були зі святішим у кораблі, спитав його: "Кого ти благословляєш, святіший отче, і перед ким коліна схилив?" Відповів святіший: "Це Теофан Ісповідник, ігумен Великого Поля, привітав нас і вшанував запаленими свічками і тиміяном. Йому я взаємно поклонився, бо й він подібно до нас невдовзі постраждає". Що й збулося скоро. Досягнув же святитель Христовий Никифор призначеного йому для вигнання місця, там, у скруті й нестачі необхідного і в частих хворобах перепровадивши років тринадцять, на вічний спокій до Господа перейшов. Переставляючись, радісною душею такі Давидові слова мовив: "Благословен Господь, що не дасть нас на здобич для їхніх зубів. Душа наша, як птах, урятувалася із сильця птахоловів, — сильце розірвалось, а ми врятувались!" Те мовивши, передав душу свою в руки Господа свого. І ридали за ним вірні, а єретики раділи, тіло ж його чесне поховане було в церкві святого великомученика Теодора. Після того як загинули єресіярхи й іконоборне катування зупинилося, а тиша і правовір'я знову засіяли, перенесено було чесні його мощі до Царгорода, за царювання Михаїла, Теофілового сина, і матері його Теодори, і в соборній Святої Софії церкві чесно було покладено на славу Христу, Богові нашому, з Отцем і Святим Духом славленому навіки. Амінь.

Про честь святих ікон дивись суперечку святого Григорія Омиритського з Єрваном Юдеєм 19-го грудня. Також і преподобного Стефана Нового суперечку з іконоборцями — 28-го листопада

У цей день у Пролозі згадано святого Олександра, патріярха Царгородського, який був після святого Митрофана першим. Але його пам'ять буде у 30-ий день серпня, разом зі святим Йоаном і Павлом.

У той самий день страждання святого великомученика Івана Нового, якого називають Сучавським, мученого в Білгороді

Написав Григорій Монах, ігумен обителі Пантократорової, який був пресвітером великої церкви Молдовлахійської

Багато прикладів для наслідування дають нам ті, що добре й богоугодно жили. Серед них же і цей виявився, хоч і в останню годину, але не менший від перших. Не лише-бо страждальців перших століть вінцями вшанував Владика Христос, а й нині, в останні часи, відчиняє двері перед охочими і також винагороджує їх почестями та дарами. Тут почнемо слово повісті про святого Івана, доблесного воїна Христового, сповненого благодаті Святого Духа: хто він був, і звідки, і яким чином лику і вінця мученицького сподобився.

Трапезунд дав цього мужа, град славний і великий, що у східному краї лежить поблизу Сирії, сягає кордонів Великої Вірменії. Добра пристань для тих, що на кораблі звідусіль морем пливуть, бо вистачає там всього для потреби. Мешканці ж града того, біля моря живучи, з купецтва і мореплавства собі на життя достатньо заробляють. Тому й блаженний Іван, часто на корабель сходячи і до багатьох градів пливучи, займався купецтвом. Якось трапилося йому з великими закупами увійти в корабель мужа іноземного, який був родом фряг, вірою не східного ісповідання, вдачею суворий, немилостивий і нелюд. З таким чоловіком у його ж кораблі плив святий, і почав ворог-диявол заздрити богоугодному життю його, бо нелегко було ворогові терпіти чесноти Іванові: бачив, як часто той молиться до Бога і постить, добре поводиться і для всіх відкритий, милосердний до тих, що потерпають на кораблі від скрути, і до тих, яким трапилося захворіти, — утішав-бо їх раб Христовий, даючи їм зі свого достатку потрібне, і у всьому руку допомоги простягаючи. Очі ж свої сльозами наповнивши, казав собі, говорячи: "Якщо помилуєш стражденного брата — помилуваний будеш, і якщо утішиш скорботного — і ти утіхи від Бога сподобишся". Те бачачи, і заздрячи, і хотівши святому перепону зробити і загородити шлях до спасення, невидимий ворог замислив спочатку відтягнути його від благочестивої віри. Намовив-бо на нього ворога видимого — начальника корабля, супротивного вірою, аби дошкуляв правовірному рабові Христовому в східному благочесті. Була-бо між ними в дорозі морській велика за віру суперечка, і завжди Іван святий як той, хто в книжному ученні обізнаний і премудрий, перемагав того фряга і соромив неправедне його мудрування. Гнівався тому той на нездоланного воїна Христового, і лютував, і докорами багатьма дошкуляв йому, і ворогував на нього, погано думаючи про нього. Коли така ворожнеча розпалилася, пристали до берега біля Білгорода, що на Босфорі. Вийшов-бо поганий той кораблеплавець, до єпарха града того пішов — був же єпарх персом родом і вірою, ревний хранитель передання батьків своїх. До того перса на святого Івана приніс оббріхування таке. "Є, — казав, — о ігемоне, чоловік, який на кораблі зі мною сюди прибув. Він хоче від християнського відступити передання і відчужитися від своєї віри, хоче до вашої віри приступити і бути вам у переданні спільником. Мені-бо в дорозі морського плавання сповістив те і присягами багатьма присягає, що не змінить наміру свого. Тому ж і ти швидко подбай про нього, щоб привести його до вашого одновірства, аби була тобі велика від роду твого похвала. Той-бо муж велеслівний, і красномовний, і серед найперших Трапезунда-града вельмож не останній". Це чувши, нечестивий ігемон сповнився радости і, на звичному для суду місці сівши, звелів з честю прикликати до себе блаженного Івана Трапезундця. Бачивши його, сказав: "Досить про тебе чув, о чудовий муже, що нашу віру ти полюбив і хочеш її прийняти. Наша-бо віра чесних думкою торкається, і серця тих, що її розуміють, до своєї любови запалює. А хто з радістю приймає її — тим щасливе життя дає і довгі літа. Християнська ж віра сміху достойна, не барися тому відкинути її від себе далеко, о друже славний, передання ж і закони християнські велегласним голосом висмій перед всенародним цим зібранням, задля цього ми разом всі з жінками і дітьми зійшлися, бо чули, що ти хочеш нині стати проповідником нашої світлої і славної віри. Іди далі, о дивний муже, стань з нами разом і найсвітлішим голосом прослав світлозоре сонце, і віддай честь зірці, що перед сонцем засяяла, і принеси жертви тим небесним світилам, що світ осявають. А тоді від царя нашого багатьох почестей і великих санів удостоїшся, нам же наче братом щирим станеш і насолодишся життям, солодким для всіх людей".