Читати книгу - "Колиска для кішки"

— Замерзнуть, чорт забирай! — вигукнув він. — Шкода, що я відразу не розпізнав вас як представника жовтої преси, — сказав він пишномовно, піднявшись на ноги. — Я не допустив би вас сюди навіть на хвилину!

— А дощ?

— Коли почнеться дощ, краплі перетворяться на маленькі часточки льоду-дев’ять — і тоді настане кінець світу. А зараз — кінець інтерв’ю! На все добре!

23 Остання порція печива

Доктор Брид помилявся щонайменше в одному: така штука, як лід-дев’ять, існувала.

Знаходилась вона не деінде, а на нашій Землі.

Лід-дев’ять був останнім даром, який створив Фелікс Гоніккер для людства, перш ніж піти по заслужену винагороду.

Нікому не було відомо, що він робить. Жодних записів про те, що він зробив, не залишилось. Щоправда, для цього акту творіння він потребував складних приладів, але вони вже були в Дослідній лабораторії. Доктору Гоніккеру треба було лише ходити по сусідах та позичати те чи інше, як годиться між добрими друзями: набридати сусідам, аж доки нарешті, так би мовити, не спечеш свою останню порцію печива.

Він створив крихту льоду-дев’ять. Вона була блакитно-білою. Вона мала точку плавлення сто чотирнадцять градусів за Фаренгейтом.

Фелікс Гоніккер поклав крихту льоду до маленької склянки, склянку він поклав до своєї кишені. І поїхав зі своїми трьома дітьми на дачу, на мис Код, святкувати Різдво.

Анджелі було тоді тридцять чотири роки. Френку — двадцять чотири. Малюку Ньюту — вісімнадцять.

Старий татко помер у Святвечір, розповівши про лід-дев’ять тільки дітям.

Діти поділили лід-дев’ять між собою.

24 Що таке вампітер

Тут я маю розповісти, що боконісти називають вампітером. Вампітер — це вісь карасу. Не може бути карасу без вампітера, учить нас Боконон, як не буває колеса без втулки.

Вампітером може бути що завгодно: дерево, камінь, тварина, ідея, книга, мелодія, Святий Ґрааль. Що б то не було, члени карасу обертаються навколо нього у величному хаосі, подібному до спіральної туманності. Зрозуміло, що орбіти, якими рухаються члени карасу відносно свого спільного вампітера, чисто духовні. Обертаються душі, а не тіла. Як учить нас співати Боконон:

«Усе кругами та кругами обертаємося ми

Зі свинцевими ногами й олов’яними крильми».

Але вампітери зникають і вампітери з’являються, каже нам Боконон.

У будь-який час карас насправді має два вампітери: вагомість одного зростає, другого — зменшується.

Я майже впевнений, що в той час, коли я розмовляв з доктором Бридом в Іліумі, зростаючим вампітером мого карасу була саме ця кристалічна форма води, цей блакитно-білий клейнод, це сім’я лихої долі, що зветься лід-дев’ять.

Коли я розмовляв з доктором Бридом в Іліумі, Анджела, Франклін та Ньютон Гоніккери вже мали у своєму розпорядженні зернятка льоду-дев’ять, зернятка, вирощені їхнім батьком, так би мовити, скалки великої брили.

Що станеться з тими трьома скалками, було, я впевнений, головною турботою мого карасу.

25 Головна риса доктора Гоніккера

Поки що я не можу сказати ще щось про вампітери мого карасу.

Після неприємного інтерв’ю з доктором Бридом у Дослідній лабораторії Загальної сталеплавильної компанії я потрапив до рук міс Фауст. Їй було велено виставити мене геть. Однак я зумів умовити її спершу показати мені лабораторію покійного доктора Гоніккера.

По дорозі я спитав, чи добре вона знала Гоніккера. Лукаво усміхнувшись, вона відповіла відверто й розумно.

— Не думаю, що його так легко було пізнати. Розумієте, коли люди кажуть, що «знають» когось, добре чи не дуже, ідеться про особисті таємниці: були вони посвячені в них чи ні. Люди мають на увазі інтимні речі, сімейні справи, любовні історії, — сказала мені ця мила стара леді. — У житті доктора Гоніккера мало місце все, що буває в кожної живої людини, але для нього це не було головним.

— А що ж тоді було? — спитав я.

— Доктор Брид часто повторює мені, що головним для Гоніккера була істина.

— Ви з ним не згодні?

— Не знаю, згодна чи ні. Просто мені важко зрозуміти, як істина, тільки істина, може замінити людині все.

Міс Фауст дозріла до прийняття боконізму.

26 Що таке Бог?

— Ви коли-небудь розмовляли з доктором Гоніккером? — спитав я міс Фауст.

— Авжеж, розмовляла, і багато.

— Щось із цих розмов запам’яталося?

— Було якось… Він заявив, що я не зможу сказати йому жодної абсолютної істини. А я сказала: «Бог — це любов».

— І що він на це?

— Він сказав: «Що таке Бог? Що таке любов?»

— Хмм…

— Але ж, знаєте, Бог — це дійсно любов, — сказала міс Фауст, — незалежно від поглядів доктора Гоніккера.

27 Люди з Марса

Приміщення, де знаходилась лабораторія Фелікса Гоніккера, було розташоване на шостому, останньому, поверсі будівлі.

Вхід був перегороджений фіолетовим шнуром, мідна табличка на стіні пояснювала, чому це священний об’єкт:

«У ЦЬОМУ ПРИМІЩЕННІ ДОКТОР ФЕЛІКС ГОНІККЕР, ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З ФІЗИКИ, ПРАЦЮВАВ ОСТАННІ ДВАДЦЯТЬ ВІСІМ РОКІВ СВОГО ЖИТТЯ. ТАМ, ДЕ ЗНАХОДИВСЯ ВІН, ПРОЛЯГАВ ПЕРЕДНІЙ КРАЙ НАУКИ. ЗНАЧЕННЯ ЦІЄЇ ЛЮДИНИ ДЛЯ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА НЕОЦІНЕННЕ».

Міс Фауст запропонувала зняти шнур, щоб я міг увійти й ближче познайомитися з привидами, які могли там бути. Я погодився.

— Тут усе залишається, як було при ньому, — сказала вона, — тільки гумові стрічки викинули —