Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Нова орендована квартира дратувала Жанну своєю необжитістю та незатишністю, та ще й Влад написав у їхній сімейний чатик, що сьогодні прилетіти не зможе, буде як мінімум завтра. А коли Влада не було поряд, серце Жанни було не на місці. Єдине, що могло її заспокоїти (а точніше, єдиний) також залишилося з Владом.

Це її улюбленець, французький бульдог на прізвисько Мопс. Таке безглузде ім'я пес отримав випадково, насправді він родом із іменитого розплідника і в паспорті був записаний як "Монпансьє Бургунд Третій". Випадкове скорочення “Мопс” якось надто прижилося, а шоковані погляди людей на прогулянці, коли Жанна чи Влад звали вихованця “Мопс”, а з кущів висовувався бульдог, навіть розчулювали.

Але ось і Влад, і Мопс застрягли в місті зі скасованого в останній момент рейсу, і Жанні тепер було сумно, тривожно і самотньо. Півночі вона провела в роздумах про роботу та колектив. Мабуть, усі співробітники, крім нахабного "самодура"-начальника, її цілком влаштовували. А ось "самодур" неймовірно дратував. Чим? Жанна й сама не знала. Швидше, нахабством, самовпевненістю, надмірно дорогим костюмом (все ж для показухи) та прилизаним гелям волоссям.

Ех, не такі чоловіки подобалися Жанні. Втім, які саме вона, Жанна, вже й не пам'ятала. 18 років тому вона зробила помилку, яка мало не занапастила її кар'єру,та й життя, і з того часу вона більше не дозволяла своєму серцю заглушити голос розуму.

“Ну нічого, зовсім скоро його самовдоволення злетить, як стара шкіра з гадюки навесні. Спідниця та макіяж допоможуть” – зловтішно подумала Жанна і почала збиратися на роботу.

Збори працювати вранці пройшли під знаком важкої голови та легкої розгубленості від постійного “що де лежить”. Удома у Жанни для всього було своє місце, а тут незрозуміло як усе облаштувати, адже ще й Влад притягне сюди свій величезний комп'ютер, і купу всього "дуже потрібного".

А на роботі Жанна побачила незвичну картину. Усі співробітники юрмилися біля зали для конференцій, по черзі заглядаючи в замкову щілину.

"Що тут відбувається ..." - Спробувала запитати Жанна, але на неї все зашикали і жестами запросили до себе. Коли прийшла її черга, вона, забувши, що є найсерйознішим старшим редактором, а не школяркою, яка підглядає за вчителями у вчительській, теж зазирнула до зали.

За столом там сиділо двоє бритоголових хлопців, які надто нагадували бандитів або “братків” з дев'яностих. А напроти щось дуже емоційно розповідав їм їхній новий начальник, “самодур” Тихін. Слів було не розібрати, але судячи з вигляду, "братки" якось сильно від них здували і навіть виглядали наляканими.

"Це вони його, бояться, чи що?" - з подивом подумала Жанна, і ледве встигла відбігти від дверей, бо процесія з братків та Тихона різко попрямувала на вихід.

Все агентство з відкритими ротами спостерігало, як перелякані непрохані гості залишають зал для конференцій. А коли один із них забарився, Тихін відважив йому такого потиличника, що той мало не впав.

Коли за "братками" зачинилися двері холу, "самодур" з задоволеним виглядом кота, що тільки-но поцупив пристойний шматок м'яса у неуважної ​​господині, окинув усю гоп-компанію вайлуватим поглядом і відразу роздав всі вказівки.

Фраза "А вас, Жанно Вікторівно, я попрошу зайти до мене" прозвучала занадто вже по-кіношному і навіть викликала у Жанни криву, але посмішку. Вона різко розвернулася на підборах і пішла за чоловіком.

У кабінеті "самодура" не чекаючи запрошення Жанна сіла на диван. "Самодур" виглядав з нею наодинці вже не так впевнено.

– Жанно… Вікторівно, я хотів би…

- Що ж ви хотіли? Щоб після побаченого, я кинулася до ваших ніг і поцілувала правий черевик?

- Лівий.

– Що лівий?

– Черевик лівий. На правий я пролив чай ​​учора. А взагалі перебивати некрасиво. Я хотів поговорити про той неприємний інцидент із вашим бізнес-планом, який я озвучив, як свій…

***

Любі читачі, я, як автор-новачок потребую вашої підтримки! Будь ласка, підпишіться на мою сторіночку та додайте книгу в бібліотеку, якщо вона вам подобається)

***