Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я хапаюся за бильця сходів, ноги мене зовсім не тримають, але біжу нагору так, ніби за мною чудовисько женеться. Серце калатає, рвано ковтаю ротом повітря, а губи горять вогнем від чужих дотиків.
— Доброго дня! — кидаю тихе на автоматі сусідці й прослизаю повз неї. Вона щось відповідає мені, але я не чую. У вухах гул, перед очима все розпливається від надлишку емоцій і відчуттів.
Господи, що щойно сталося? І чому поцілунки незнайомого чоловіка мені так сильно сподобалися? Чому я не почала кричати та вириватися? Чому десь на підсвідомому рівні в мене крутилася думка: «Не скривдить»?
Ось коли Мирон поліз до мене з поцілунками, мене мало не знудило прямо на нього, а з Даміром… з Даміром все якось дуже дивно було. Немов я нанюхалася дурману.
Я зупиняюся біля вхідних дверей. Кілька разів стискаю і розтискаю кулаки, розпрямляю плечі. Так, спокійно, це лише поцілунок. Люди щодня це роблять.
Дістаю із сумочки ключі, відчиняю двері й тихенько входжу до квартири. Хочу непомітно забігти у ванну, щоб Елька не впіймала мене в такому стані, але не вдається — вона виходить із кухні й махає мені надкушеною морквою.
— Привіт, подруго, що за красунчик на крутій тачці тебе підвіз? — не відриваючи від мене цікавих очей, підходить ближче до мене.
Чорт, помітила все ж таки нас через вікно.
— Ем, без поняття, — знизую плечима, намагаючись виглядати якомога байдужішою. Розповідати про те, що сталося сьогодні, подрузі взагалі не хочеться. Вона ж потім не відчепиться від мене. Та і взагалі, чомусь хочеться, щоб Дамір залишився лише моєю таємницею. — Запропонував підвезти, я спочатку відмовилася, але він виявився доволі наполегливим.
Я знімаю взуття, розстібаю куртку. Елька дивиться на мене з недовірою.
— Ти хоч номер телефону в нього взяла?
— Навіщо? — дивуюсь я. Іду у ванну кімнату, вмикаю кран, Елька за мною прямує.
— Ну як навіщо, Авроро? Видно ж, що мужик серйозний, при бабках. З такими не щодня познайомитися вдається. Як маленька, їй богу. Та ти так ще двадцять років незайманою проходиш, — емоційно розмахує руками вона.
Я закочую очі. Знову вона за своє. Вона за моє особисте життя більше ніж за своє переймається.
— А я й не поспішаю позбуватися своєї невинності, якщо ти ще не помітила, — усміхаюся їй у відповідь, витираю руки і йду до кухні. Елька хвостиком за мною. Морквиною хрумтить, з мене очей не зводить.
— А дарма. Кажуть, чим старша дівчина, тим болючіше потім буде, — з виглядом всезнайки серйозно заявляє вона.
— Нісенітниця. Я тобі це як медик говорю.
Я відчиняю холодильник, дістаю м’ясо та салат. Заварюю чай і краєм вуха слухаю Елю. На відміну від неї, я не сиджу постійно на дієтах, Ельці ж варто на кілька тижнів пуститься на всі заставки, як відразу кілограм п’ять додає, тому більшість її життя — вічна боротьба за струнке тіло.
— Він що, навіть не запропонував номерами обмінятися? — запитує вона, зовсім скиснувши від того, що жодних подробиць фантастичного знайомства не буде.
— Запропонував. Я відмовила. Він старший років на десять, Ель, не на мій смак.
Брешу, звісно. Дуже навіть на мій. Смаглявий, з різкими рисами обличчя, які легко закарбовуються в пам’яті, високий — а для дівчат зростом майже метр вісімдесят це дуже важливо — цікавий співрозмовник і неймовірно харизматичний чоловік. Ось тільки одного погляду на нього достатньо, щоб зрозуміти, що з таким обережною варто бути. Гроші та влада — ось його суть. Він звик наказувати, звик підкоряти. Поруч із таким свободи не буде, а я її надто люблю.
— Ну ти даєш. У цьому віці чоловіки якраз дозрівають для серйозних стосунків і стають надійними, — журиться Елька.
— У цьому віці, Елю, чоловіки давно не вірять у кохання і трахають усіх підряд. Тож спустися на землю. У мене й так проблем купа, ще однієї у вигляді цього мужика бракувало тільки.
— Ех, ти, — важко зітхнула подруга і плюхнулася на стілець поруч зі мною. Морквина зі стуком полетіла на стіл, Еля уткнулася підборіддям у складені перед собою руки й мрійливим голосом вимовила:
— Ось коли ти спробуєш, що значить бути з чоловіком, коли відчуєш свій перший оргазм, відчуєш в собі його…
— Фу, Ель, ну я ж їм! — перериваю потік її слів. Еля вже три роки з хлопцем зустрічається і, на відміну від мене, досвід у дорослих стосунках у неї є. І оскільки я її єдина найкраща подруга, то мені відомо все в найбарвистіших подробицях. Є такі, які мені хотілося б взагалі не знати!
— Це не «фу», Богданова, це справжня магія!
— Хімія — ти хотіла сказати, — виправляю її.
— Знаєш, я починаю розуміти, чому жодному хлопцеві досі не вдавалося зірвати твою «квіточку», — примружується вона, в цей час не на мене дивиться, а на їжу в тарілці. Ковтає й до морквинки своєї тягнеться.
— І чому ж? — з цікавістю дивлюся на неї, вигнувши брову.
— Тому що ти жахлива зануда, Богданова, — вона відкушує шматочок, а потім починає заливисто сміятись, і я підхоплюю її сміх.
Ми з Елею дружимо аж з дитинства, виросли в одному місті, закінчили одну школу. Вона на рік старша, до столиці раніше переїхала. Як і я жила в гуртожитку, але навчалася в педагогічному. Єдиний ВНЗ, куди змогла вступити на бюджет. З’їхалися ми в серпні цього року. Мене дістало вічне свинство сусідок, її — таргани в кімнаті. Знайшли недорогу однушку і, не думаючи, того ж дня переїхали.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без зобов'язань, Аріна Вільде», після закриття браузера.