Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Від дотику її пальців живіт зводить немов судомою. Мурашки біжать по шкірі, пульсує бажання внизу живота. Ігор перехоплює її руку та притягує до себе. До біса все. Вона йому потрібна.

- Мені не боляче. Більше ні. - Видихає в її губи. Врізається в її рот грубим, але таким довгоочікуваним поцілунком.

Кіра вигинається, намагаючись притиснутись до нього сильніше. Ще сильніше. Ще ближче. Щоб відчувати його пальці, що стискаються на її плечах. Його живіт притиснутий до її.

Її руки ковзають по його грудях, плечах, шиї. Її руки скрізь, вони досліджують кожен сантиметр шкіри, до якого можуть дотягнутися.

Але їй мало. Вона хоче відчувати його сильніше. Їй треба більше.

Вона заводить руки назад і розстібає бюстгальтер, не перериваючи поцілунку. Знову притискається до нього.

Від дотику її грудей до його обоє видають стогін полегшення. Нарешті. Шкіра до шкіри. І жодного сантиметра між ними. Так, як і має бути.

Ігор легко підштовхує Кіру до ліжка. Вона чіпляється руками в плечі, подушечками пальців залишає опіки на його шкірі.

Кіра задкує назад, поки не впирається ногами в ліжко. Опускається на нього, на мить перериваючи поцілунок. Даючи можливість Ігореві розглянути її. Ігор нависає над нею, спершись коліном у ліжко. Розглядає її тіло. Вбирає.

-Чорт, Кіра. Чорт. - Ігор задихається. Ниюча пульсація всередині набирає обертів. Кіра простягає руки і проводить руками його животом. Нижче. Спритно розв'язує вузол на спортивних штанях, заляпаних кров'ю - у штанях, у яких він бився. Поволі стягує їх з нього, дивлячись йому в очі невідривно, наче розгубила всю свою сміливість і боїться поглянути вниз. Ігор посміхається. Така дивна. З чого раптом з'явитися цьому збентеженню, коли вона вже майже одне ціле.

Майже, але не зовсім.

Ігор м’яко штовхає дівчину, і вона лягає спиною на ліжко. Знову цілує її, сильно, волого, шалено. Практично божеволіє, терзаючи її рот. Цілує в губи, упереміж із гарчанням, її стогонами, їх загальним обпалюючим диханням. Утискається стегнами між її ніг. Цілує в шию, прокладаючи доріжку до грудей. Дівчина шумно дихає, вигинається назустріч. З губ злітає гучний стогін, її дихання перехоплює, щойно він торкається губами напруженого соска. Ігореві подобається, що від нього у неї перехоплює дихання.

- Ігоре, прошу. - З благанням стогне дівчина, притискаючи його голову до своїх грудей. Ігор піднімає очі, і мало не кінчає у штани від того, що бачить.

Бажання.

Бажання.

Бажання на межі болю. Вона хоче його. Вона не може більше чекати. Вона просить.

Різко підвівшись, Ігор швидко стягує з неї джинси, разом із трусиками. Стягує з себе боксери та відкидає їх убік. Коли раптом завмирає.

- Кіра. Чорт. Я... - Проводить рукою по її животу. Дивиться з жалем. - Я не готовий. Я не планував це. У мене немає презервативу.

Хмуриться. Стискає зуби, лаючи себе. Закриває очі, щоб не бачити розпластане під ним прекрасне тіло та очі, затуманені збудженням.

- Я… приймаю таблетки. - невпевнено простягає дівчина. Підводиться і гладить його обличчя рукою, вимагаючи, щоб він глянув на неї. Ігор розплющує очі. Дивиться з болем, що межує з божевіллям. Вона приймає таблетки. Але цього замало. Цього не достатньо. Це не правильно.

Але вона гладить його обличчя і дивиться в очі, майже благаючи. Ця мить, мить народженої між ними довіри, розриває Ігореві вени.

Він, різко подавшись уперед, впивається в її губи поцілунком. Водночас входить у неї. Різко. Швидко, на всю довжину. Кіра голосно скрикує, приймаючи його, і встромляє нігті в його спину, вигинається і завмирає. Ігор теж застигає, зупиняється, щоб подивитись на неї. Порочну та скромну одночасно. Ніжну та спалювальну поглядом. З припухлими від поцілунків губами і волоссям, що розкидалося по ліжку. Таку гарну. Таку бажану, таку пристрасну. Таку його.

Давши їй час звикнути до нього, починає рухатися. Ритмічно, різко, швидко. Жорстко. Як дикун, як тварина. Не контролюючи себе. Вкінець втративши голову. Знову і знову.

Кіра стогне, кричить. Дряпає його плечі. Цілує його шию. Кусає. Дихає уривчасто і голосно. Щось плутано шепоче і просить не зупинятися.

Господи. Вона зводить його з розуму. Він би не зупинявся всю ніч, але тіло не витримує. Зраджує його. Ігор гарчить як дикий звір, коротко цілує її в губи. Йому не вистачає повітря. Тіло здригається, його наздоганяє справжній вогонь.

Він горить разом із нею. Все довкола перетворюється на вогонь.

Все навколо палає.

Ігор знесилено опускається, втикається лобом у її груди.

- Вибач. – шепоче ледь чутно. - Вибач. - Повторює знову і знову. Збудження схлинуло і тепер йому соромно. Він поводився як дикун, що сто років не бачив жіночого тіла. Брав її жорстко, не переймаючись її задоволенням. Кінчив так швидко, що Кіра, мабуть, навіть не встигла нічого відчути. Як малолітній пацан, незграбний і не знаючий, що робити з жінкою в ліжку.

- Нічого. Все добре. Все добре. – відгукується Кіра, переводячи подих. Торкається його скроні пальцями. Дотик легкий і ніжний, повний ласки. Вона не сердиться. Ігор піднімає голову. Вона посміхається, легко, ледве помітно піднявши куточки губ.