Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

111

Там само. Т. 2. С. 150–151. Деяке уявлення про обсяги зерна, що було відправлено до Росії, можна отримати із самих обсягів перевезень: за період із 18 лютого по 9 березня 1918 року 1090 вагонів зерна було відправлено з Херсонщини до Росії. За неповними даними щодо Харківської залізничної станції, із 19 лютого по 1 березня 1918-го року від двох до семи завантажених зерном поїздів щодня відправляли до Росії. Ці дані взято з: Перемога Великої жовтневої революції на Україні. Київ, 1967. Т. 1. С. 359–360.

112

Bilinsky, Yaroslav. The Communist Take-over of the Ukraine; Hunczak, ed. The Ukraine. 1917–1921: A Study in Revolution. P. 109.

113

У постанові ЦВК совітів України від 7 березня 1918 р. зазначалося: з огляду на те, що «об’єднана буржуазія» загрожує «розчавити Робітниче-селянську владу України, притому Україну в кордонах III і IV універсалів, тобто в тому числі і ті частини України, які складають Донську, Донецьку, Кримську та Одеську Совітські Республіки, саме тепер особливо необхідно тісне об’єднання всіх совітських організацій». — Прим. наук. ред.

114

Бош, Евгения Богдановна. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации. Москва; Ленинград: Гос. изд-во, 1925. С. 255–256; Попов, М. М. Нарис історії комуністичної партії (більшовиків) України. Харьків, 1928. С. 145–148.

115

Таганрозька нарада більшовиків України, на якій було задекларовано намір створити (але не створено) КП(б)У, відбулася 19–20 квітня. У Таганрозі з кінця березня до 20 квітня 1918 р. перебувала верхівка совітської УНР. — Прим. наук. ред.

116

Borys. The Sovietization of Ukraine. P. 146.

117

Припущення щодо шкодування через втрату ДКР неточне, адже серед учасників не було членів уряду ДКР, і Квірінг ним не був. Із представників Донбасу були лише делегати від Горлівсько-Щербинівської організації. — Прим. наук. ред.

118

Самого Василя Шахрая на нараді не було, він, за свідченням редактора урядової газети «Вістник УНР» Д. Ерде, незадовго перед цим залишив Таганрог. Однак така пропозиція справді лунала, але її навіть не ставили на голосування з огляду на те, що було обмаль її прихильників. — Прим. наук. ред.

119

Точніше не «особистий емісар», а «агент ЦК». Ось зміст посвідчення: «Дано сие удостоверение т. Скрыпнику в том, что он командируется ЦК партии на Украину в качестве агента ЦК. Все партийные организации просим оказывать ему всяческое содействие». — Прим. наук. ред.

120

Яворский, Матвей. К истории КП(б)У. Октябрьская революция. Первое пятилетие. Харьков: Государственное издательство Украины, 1922. С. 97–99; Бош, Евгения Богдановна. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации. Москва ; Ленинград : Гос. изд-во, 1925. С. 218–220, С. 265–257; Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. X. : Государственное издательство Украины, 1923. С. 62; Попов, М. М. Нарис історії комуністичної партії (більшовиків) України. Харьків, 1928. С. 150–151. У книзі Юрія Бориса (The Sovietization of Ukraine. C. 146–147) розмежування між київською та полтавською фракціями є незрозумілим.

121

Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 23–24.

122

Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: в 2-х т. / Ін-т історії партії при ЦК Компартії України, Філіал ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС; [ред. кол. В. І. Юрчук (голова) та ін.]. Київ: Політвидав України, 1976. Т. 1: 1918–1941. 1976. С. 12.

123

Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 30.

124

На II з’їзді КП(б)У Микола Скрипник так казав про заплановане повстання: «Що відбулося? Чи було загальне повстання? Ні. Ми маємо визнати, що загального повстання не було… було лише кілька поодиноких виступів…» Второй съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 17–22 октября 1918 года. Протоколы. 2-е изд. Харьков, 1927. С. 100–101.

125

Borys. The Sovietization of Ukraine. Pp. 148–149.

126

Таке означення всього періоду перебування при владі другого радянського уряду України не є усталеним в українській історичній науці чи історичній пам'яті. Можливо, тому, що з кінця січня 1919 р. головну на той час посаду в УСРР — Голови РНК — обіймав Християн Раковський. Хоча іноді термін «п’ятаковщина» таки вживається. — Прим. наук. ред.

127

Fedyshyn, Oleh S. Germany's Drive to the East and the Ukrainian Revolution, 1917–1918. New Brunswick, 1971. Pp. 60–157.

128

Huczak, Taras. The Ukraine Under Hetman Pavlo Skoropadskyi, in Hunczak, ed. The Ukraine, 1917–1921. Pp. 72–75.

129

Majstrenko, Iwan. Borot'bism: A Chapter in the History of Ukrainian Communism. Pp. 91–92.

130

Второй сьезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 17–22 октября 1918 года. Протоколы. 2-е изд. Харьков, 1927. С. 118.

131

Там само, С. 123–124.

132

Там само, С. 123–124.

133

Цитовано в: Осликовская, Е. С, Снегов, А. В. За правдивое освещение истории пролетарской революции. Вопроси истории. 1956. № 3. С. 140; Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 5–12 июля 1918 года. Статьи и протоколы. Киев, 1923. С. 140.

134

Восьмой сьезд РКП(б). Март 1919 года. Протоколы. Москва: Госполитиздат, 1959. С. 91.

135

Див. у: Раковский, X. Отношения между советскими республиками. Россия и Украина. Коммунистический интернационал: Орган Исполнительного Комитета Коммунистического интернационала. 1920. № 12. С. 2199–2203; Rakovskii. Relations Between Soviet Republics: Russia and Ukraine. The Communist International. 1920. Vol. 1. No. 11–12, columns 2321–2323. У цій статті Раковський стверджує, що концепція виключного громадянства була застарілою та виводилася з ідеї приватної власності. У радянській Україні, за Раковським, робітників із будь-якої країни відразу приймали як повноцінних її громадян. Радянське громадянство, на його погляд, цілковито спиралося на клас, тож не мало нічого спільного ані з місцем народження, ані з національністю. — Прим. наук. ред.

136

Раковский, X. Г. Безнадежное дело (0 петлюровской авантюре). Известия. 1919.