Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Розкидані всюди волоцюги Святого Ігуана звернулися поглядами до входу на набережну, до Лули, яка досі виходжувала старого Рибу.

Реакція Чемпіона Сірих була мовчазно-несхвальною. Лула знала про Дінг-Тхонг щось, чого не знають інші.

Своєю чергою учні Школи Святої Дірки від Дупи виглядали тут байдужими. Громили в білих робах трималися однією дрібною групою осторонь від решти монахів-воїнів. Ентузіазму з приводу прийому Дінг-Тхонга учні Школи Дірки не відчували, і ніхто не здивується, коли виявиться, що свої цукерки вони ще вчора викинули.

У монахів у білих робах уже є вагома ноша. Вони всюди за собою тягають важкі камені. Нести ще щось для учнів Школи Дірки надто багато, нехай це і всього одна цукерка.

У заповненій до країв склянці й зайвої краплі місця немає.

У світлі мигалок Чемпіон Зелених порушив мовчання першим.

- Справжньому послідовнику Праведного Слива ні ухилятися від битви не можна, ні самому шукати битви, - сказав Буер. - Ми стоїмо тут і беремо на себе Двохвостку посередині.

Пропозиція чемпіона з храму Праведного Слива була зрозуміла на інтуїтивному рівні і тому одноголосно схвалена.

- Ми підемо ліворуч, але Храму Мари занадто мало, щоб зупинити навіть одну Двохвістку, - у театральній манері скаржився небу Олег. - Якими б перевагами нас не наділив Дінг-Тхонг, здобути перемогу над аватаром Мари ми зможемо, лише об'єднавши зусилля зі Школою Святої Дірки від Дупи.

Олег неспроста вибрав дорогу ліворуч, адже протилежним, правим боком, роби Святого Вінчі й ті, хто з ними підуть, отримають напрямок через пагорби. Дорогу без крижаного моря і нещастя в ньому потонути.

- Доля завжди на боці розумних, - теплим голосом сказав здоровань із поламаною від биття гілкою. - Дірка від Дупи вирушить із вами.

Маттіа з храму Святого Вінчі був не згоден із залишеним йому напрямком.

- Святість лежить на шляху, який ми обираємо, щоб піти від неї, - струнким голосом сказав Чемпіон Жовтих. - Це храм Святого Вінчі піде ліворуч, а ви - храм Мари і Школа Святої Дірки від Дупи повинні йти праворуч. Тим солодшими будуть наші перемоги.  

У товаристві монахів-воїнів Олег почав потроху звикати, що з ним говорять про незрозумілі йому речі зрозумілою йому мовою. Не вперше Олегові здавалося, що не тільки він, а й усі навколо нічого з того, що відбувається, не розуміють, лише краще прикидаються.

Коли про присутність служителів порядку почали вже забувати, ті самі вирішили про себе нагадати. Служителі били по своїх щитах кийками і дрібним маршем заходили всередину набережної. У їхні спини горланив записаний голос, що без угаву повторювався.

- Громадяни монахи, іменем Отця ви затримані! Залишайтеся на своїх місцях! - лунало з гучномовців. - Непокора служителям порядку може каратися багаторазовим збільшенням вашої майбутньої служби!

Служителі порядку все ж були людьми, і, незважаючи на гнітючий поспіх, монахи-воїни продовжували міркувати з трепетом про їхні долі.

Безліч протиударних щитів вкрилися тріщинами. Рогаті кийки були погнуті. Не обійшлося без зламаних носів, пальців і навіть струсів мозку.

Як і обмовлялося, храм Вінчі поспішив ліворуч (у тому разі, якщо ми впираємося в море), а храм Мари зі Школою Дірки вирушили праворуч.

Усього лише кожен четвертий зі служителів на цій набережній загинув у сутичці з блаженним військом. Ще три чверті покаліченими валялися на твердій підлозі й марно проклинали ту силу, що так поспішала їх же захистити.