Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Як ви тут опинилися і так швидко?

— У дітей руки трясуться нам показувати все, що відбувається на арені, і пообговорювати толком не можуть. Тому ми вибили собі дозвіл прийти. Спробував би ректор відмовити, — хмикнув дідусь Севір. — Ми бачили наживо останній твій поєдинок.

Ми дружною компанією відійшли подалі від арени, щоб на нас не витріщалися всі охочі.

— Молодчинка! — похвалив Ялін. — Нік мене випередив, я теж хочу лускатому шию намилити. До нас в академію жоден зараза не вступає, бояться.

— Вас?

— І мене, і Лішкорта. Мене якимось монстром вважають, думають, що здохнуть на полігоні. А ліч згноїть у своїх лабораторіях, нісенітниця цілковита. Ти ж із нами вижила!

— А ви ще сперечалися, чи зможете вижити зі мною, поки я виросту, — нагадала давню розмову двох магістрів.

Мені винувато посміхнулися.

— Не розслабляйся, — буркнув Лішкорт і вручив мені кошик з їжею. — Підкріплюйся мила, у тебе ще багато спарингів. І я дуже хочу, щоб ти вийшла переможницею і розкатала цих ящірок.

Помітила, як до нас підходять куратори від інших академій.

— Жуй активно, ми самі розберемося, — сказав Лішкорт.

— Ми не лаятися, так, про всяк випадок попереджаю. Привітатися підійшли, — сказав вовк, за його спиною маячив мій останній спаринг-партнер. І дивився він більше не на мене, а на їжу.

— Вибач, Патріку, їжею ділитися не буду.

Його куратор глянув на хлопця і тихо сказав, щоб хлопець збігав у їдальню.

— Зараз годинна перерва і спаринги, — повідомили з трибуни.

Частина студентів розійшлася, хтось утік до їдальні. Я подумки подякувала лічу за доставку їжі.

— Їж лапочка, — відповів він мені ласкаво. — Тебе небезпечно одну залишати до кінця спарингів.

Наїлася я від пуза, навіть трохи переживати почала, що битися важко буде. Але до початку спарингів знову відчула легкий голод. Не звично це якось. Раніше я не розуміла як можна бути весь час голодною і чому брати стільки точать і тортами закидаються. До оголошення початку спарингів з рукопашної з'явився спочатку Нік, до того ж із такою задоволеною фізіономією, що я почала переживати за куратора драконів. Він з'явився, коли вийшла перша пара на арену. Виглядав так, наче нічого не було. На мене навіть не дивився.

— Якщо себе добре покажеш у першому бою, у тебе буде мінімум п'ять поєдинків, — повідомив мені Лішкорт.

— А дар показує, що буде сім, — відповіла з усмішкою.

— Може, ще скажеш, яка академія здобуде перемогу?

— Дві академії з рівною кількістю балів. У ще однієї на один бал менше.

— Хто? — почула цікавий шепіт лича.

— Не скажу! — і показала по-хуліганськи язик. — Мені пора.

Мій суперник у першому бою був знайомий мені ведмідь. Доволі оскалився.

— Я маю намір взяти реванш.

— Смертник, — буркнув Ялін.

Шикнула куратору.

— Не паліть мої можливості!

Куратор дивився на мене з батьківською гордістю.

— Не зманюйте моїх підопічних, — проворчав куратор хлопця, великий вовк, на прізвище Гронт.

— Я навіть нічого не робив.

— Звичайно, тільки однією появою дражните. Ви обидва, на арену, живо!

Поєдинок був цікавим. Мого суперника звали Паетор, його потішило, як витягнулося в мене обличчя, коли він представився.

— Можеш просто Тор.

Ми добре поваляли один одного по арені. А магістр Ялін дивлячись наш поєдинок, коментував дії Паетора.

— Ну що ж ти ведешся як школяр! Толку від твоєї сили, якщо користуватися нею не вмієш. Мої діти вже на цей прийом не попадаються, а вони ще підлітки.

— Тейлін, замовкни, — попросив куратор мого супротивника.

— Моїм хлопчикам сімдесят і вони наваляють твоєму випускнику! Ну як так можна, ведеться на її оманливу крихкість!

— Тейлін, гучність прикрути, відволікаєш студентів.

— Нехай слухають, може чогось навчаться.

Поєдинок свій я закінчила, знову сидячи на ведмеді. Пошльопала його по щоках. Він одразу поклав свої великі долоні мені на попу. За це ледь в око не отримав. Встиг ухилитися і піднявся зі мною на руках. Над нами посміялися й улюлюкали. Не брикалася. Сиділа з кам'яним обличчям наче принцеса, мовляв так і має бути.

— Зручно? — запитав магістр Ялін. — Давно брати на руках не носили?

— Вони тепер тільки на плече закидають. Дякую за доставку.

Поки ставив на ноги встиг помацати. За що огреб по руках.

— Ех, — зітхнув Паетор. — Може, на побачення?

— Ні.

— Шкода.

Мої поєдинки йшли з перервою в парочку. І сьогодні помітила, не тільки в мене їх кілька. Майже у всіх було мінімум три поєдинки. Хлопці з моєї академії добре справлялися, тільки Рон програв, з другого курсу, але йому дістався випускник, Стів із драконів. І в хлопчини просто не було шансів. Зате мені випала нагода відігратися за знайомого. Бо Рона забрали на ношах у лазарет, і цілителі були блідими. І коли я вийшла з противником Рона на арену, народ мовчав. У мене це був третій поєдинок, другий був із драконом і він швидко закінчився моєю перемогою. Зараз я закрила емоції на замок і вирішила бути максимально зосередженою. Мечником Стів був теж сильним, і він був одним із тих, хто дуже злився на програш якійсь кішці.

— О, нарешті нормальний суперник, — пожвавився Ялін. — Шкода хлопця, не можна було Рона калічити. Лія, коли емоції вимикає, просто кришесносно працює. Гадаю, можна одразу покликати цілителя і попросити носилки.

— Я якщо що підлатаю злегка, — сказав магістр Доунс з єхидством. — Рон не зможе далі брати участь у змаганнях. І в нашій команді на одного менше. І хлопцям доведеться взяти ще три виходи у спарингах. Молодець дівчинка, так його. Сьогодні у драконів теж буде на одного менше.

Я, під час спарингу, примудрилася драконові ногу зламати і вивихнути руку. До мене навіть причепитися не змогли, а Стів шипів від злості і ледь отрутою не плювався. Допомогти собі не дав. Але хто ж його питав. Взяла за комір і витягла з арени. Він вважав це приниженням. За що вже за межами арени ледь не отримав стусана під зад. Ялін мене вчасно перехопив і потягнув убік.