Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

Стьопа радісно крокував поруч, шукав поглядом піцерію, в якій тепло та радісно, сяє ялинка, а діткам дають конструктори Лего безлімітно. Якось малий оговтався, Київ пішов йому на користь — диви, он вже з алкашами грається, а місяць тому плакав щогодини й ховав на вулиці обличчя від бабусь, які питали, скільки йому рочків. І як тепер йому пояснити, що обіцяну подію, прекрасну, як гастроль, скасовано? Кому тепер молитися, за що молитися? Бог сам у себе не вірить, займається маркетингом, залученням і просуванням у власних соцмережах. 

Деякі машини пригальмовували, порівнюючись з ними, щоби не забризкати дитину, деякі — ні, їхали як їхали, проблеми індіанців шерифів не їбуть. Хто вам доктор, якщо ви мешкаєте в будинку з пісочним дитячим майданчиком, на який дорослому страшно зайти? Прилаштовуйтеся якось, он дивіться: все місто якось тримається, добра набуває, не скиглить і вже готове святкувати. 

«Ні, — визнав Ваня, — все ж таки ідея з машиною — погана. Ну, впав під колеса, а якщо невдало? Якщо ти лишишся живий, тільки з перебитим хребтом? І станеш тягарем для мами, якій тільки інваліда на горбі не вистачало для повного нещастя?» Коли, між іншим, він їй востаннє дзвонив? Кілька тижнів тому, коли продав акаунт й поповнив телефон. 

Ні, машини — не те. Має бути гарантія! Стовідсоткова! І це… потяг! Та навіть двадцять дев’ятий трамвай підійде! Вжик — і здох мужик. Не дав Хендрікса, то дай хоч Кареніну! Секунду-дві болю можна й витерпіти. Це простіше, ніж зараз пояснювати дитині, що всі піцерії лівого берега раптом зачинилися. Або зламалися! Або… 

«Стооооой», — щосили закричала позаду якась жінка, ніби діставши своєї вокальної стелі. «Блядь, це шо, Валентина? — очманів Ваня, перемкнувшись із думок про Аннушку, масло й все, що він знав про трамваї. — Вона передумала й віддає телефон?» Він різко озирнувся назад, бо на такий роздери-душу-крик не можна було не зреагувати. 

Вулицею їхало кілька машин. Маршрутку підрізав, якщо можна було так сказати про пішохода, якийсь чолов’яга в чорній куртці та темній шапці. Він біг від лісу, а там, на узбіччі, стояла жінка в рожевому пуховику. Вона нахилилася над кимось, хто повз до дороги, потім підвела голову, подивилась на чоловічка, який вже пробіг тротуар й наближався до проїзду між будинками, і знову закричала: «Дєржииии єгооо!». 

Ваня ані секунди не збирався слухатися незнайомих жінок у рожевих куртках, проте вже за мить зрозумів, що біжить напереріз темній фігурі, яка ось-ось зникне у дворі. Стьопа! Ваня озирнувся, побачив малого, прокричав на ходу: «Стій тут!» — потім вловив оком якусь бабусю з торбою, що йшла вулицею, гукнув їй: «Потримайте дитину!» — й рвонув до заїзду. 

Ну, рвонув — це надто гучно, серце одразу злилося з усім наявним ацетоном, сили добра підкинули дров, кросівки пробуксовували в сніговій каші. «Я зараз, бля, впаду», — подумав Ваня, й тут від дороги почулося: «Убіііілі!». Втримався на межі багнюки й присипаної піском доріжки, вискочив на тверде й побіг далі. 

«Він, сука, зараз зникне в темряві, він зараз…» — ззаду рикнув двигун, й заїзд до двору освітили чиїсь фари. І одразу світло стало потужнішим — цей добрий самарянин врубив дальнє, почав наближатися рев авто — хтось вирішив доєднатися до праведного сафарі. 

Ваня мав гарну дихалку, але як для співака, а не легкоатлета. Та і який спортсмен вийшов би на відповідальний старт, споживши вчора пів банки дешевої казьонки й не ївши нічого вже більш ніж добу? У животі щось так закололо, що в очах заблимали іскри. Можливо, це взагалі ніяк не пов’язане, просто всі наявні агрегати сигналізують про навантаження, а бігати з бодуна шкодить вашому здоров’ю, додайте ще один попереджувальний напис на горілці! Боже, як йому було важко! Ще цей піджак їбучий зі штанами, а шкари?! 

Відчувши себе у світлі фар, темна фігура кинулася вліво, за будинок. Ваня зрізав, стрибнув через парканчик присадку, світло зникло. Шкода. Не збавляючи швидкості, Ваня зробив дугу правою рукою, і це була не панорама для селфі, ні! Може, ця свята людина в машині зрозуміє, що слід проїхати трохи далі й повернути фари ліворуч! Може, вони відсічуть втікача від житлового масиву, бо там буде повно припаркованих машин й під’їздів без електронних замків, де так просто заховатися! 

Якщо вони його затиснуть біля єдиного будинку зліва, то там вже можна якось знайти: спереду велика дорога, машини, світло; зліва — дев’ятиповерхівка, за якою теж дорога, але менша, і там має стояти один маленький хлопчик під наглядом невідомої бабусі. Позаду — вони, а от справа… 

Ваня знову перестрибнув парканчик і вискочив на хаотичний внутрішній паркінг будинку — все було заставлене дешевим автопромом. Ваня ледь не вліпився в чиюсь «шкоду» (завжди «суперб» й ніколи — «октавію») й встиг побачити, як попереду, справа від дороги, мигнула темна фігура. Там дитячий садочок, він зараз перестрибне через паркан, він… 

У цьому світі однозначно були янголи, іноді вони тріскають бокали й допомагають зробити відео вірусним, а іноді вони одразу допирають, як треба працювати фарами — світло різко увірвалося до двору, посунулося ліворуч, потім вирівнялося, знайшло ціль і зупинилося, зробивши тунель світла між доріжкою та парканом дитячого садочка. 

Фігура сіпнулася ліворуч, повернувшись на доріжку, а потім перескочила під будинок. Все, вони це зробили! Тепер… «Ловііііі», — грубий чоловічий голос ззаду вимагав допомоги у мешканців. Ваня б теж заволав щось відповідне, але ж дихати взагалі було нічим, і тільки різкий свист виривався з грудей, сили добра обійняли сили зла, отрута злилася з кров’ю, всі чекали на розв’язку. 

Піджак, що звисав з лівого плеча, Ваня просто зірвав на ходу й кинув напризволяще — щось велике і біле промайнуло й зникло з очей. Фари вже не рухалися. «Ловіііі падлюююкуууу», — додав той невідомий чоловік іззаду. Хтось же має йти додому з роботи й зрозуміти, що втікачу треба завадити, навіть на Червоному Хуторі мають траплятися янголи в множині! 

Та ніхто навіть не рипнувся, як на зло. Тільки новорічні вогники блимали з вікон, ритмічно радіючи святам, що наближаються. Ваня подумав, що вправний тенісист уже б відвоював у темного бігуна частину гандикапу й надолужував би останні метри, але де мрії, а де реальність? Він відчув, що зараз зупиниться мимоволі, він вже більше не може, коли він взагалі востаннє бігав? В універі? 

Першу спробу вимушеної зупинки він відбив на силі волі, але потім ліва нога відмовилася бігти, натякаючи на важкі наслідки вчорашнього розтягнення! Але ж і будинок незабаром мав закінчитися, це ж не Велика китайська стіна, яка є в кожному місті країни, це — звичайна буханка на три