Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

У домі тихо. Здається, відтоді, як Аніта повернулася, оце вперше у батьківському домі вимкнений телевізор. Вона думає про усі ті роки, коли Анітин батько слідував за нею та Лінн з кімнати в кімнату, вимикаючи за ними світло, запитуючи, хто, на їхню думку, сплачує усі ці рахунки за електрику. Та все ж він ніколи не вимикав телевізор; він завжди засинав під «Вечірнє Шоу». Зараз екран телевізора темний, будинок сяє вогнями, як торт зі свічками, а її батько — внизу, у добудованому підвалі з акустичною стелею, плескає у долоні, підстрибує в повітря й співає гімни во хвалу Богу та Баал Шем Тову[213].

Зранку, коли батько Аніти йде у бет га-мідраш[214], дім для вивчення закону, Аніта, її мати та малюк дивляться «Шоу Філа Донаг’ю[215]». Сьогодні серед учасників батьки, діти яких втекли з дому й приєдналися до культів. Того тижня, коли Аніта приїхала додому, було шоу про дорослих дітей, які повернулися жити до батьків. Це нагадує Аніті, як у старшій школі й пізніше, щоразу, коли вона була під «кислотою», по радіо грали на диво доречні пісні. Щоразу саме тоді, коли Аніта розходилася із хлопцем, вона чула, як «Зе Міреклз» співають «Що ж хорошого у розставанні[216]?», і у неї з’являлося відчуття єднання з усіма розлученими коханцями на світі. Однак зараз вона ненавидить думку про те, що її життя — це одна з тих історій, через які на очі Донаг’ю навертаються сльози.

Двічі розлучена мати «муні»[217] в усьому звинувачує зруйновані сім’ї. «Навіть не думай коли-небудь стати муні», — шепоче Аніта, притискаючи губи до шийки малюка. Інша мати описує, як її донька називає себе Прем Ананда, носить лише помаранчевий одяг, одружилася із хлопцем, якого для неї обрав гуру, і, маючи науковий ступінь, працює декораторкою тістечок у пекарні ашраму[218].

«Тістечка? — каже Анітина мати. — Це дрібниці. Це тільки мій Сем чекав, поки йому стукне п’ятдесят сім, щоб приєднатися до культу. Після тридцяти трьох років шлюбу він тепер займатиметься любов’ю лише через дірку в простирадлі».

«Дірку в простирадлі?» — повторюючи це, Аніта уявляє, ніби замість неї це повторює Донаг’ю, а потім розуміє: неймовірно, вони з матір’ю ніколи не говорили про секс. Жодного разу. Уявляючи свою матір на шоу Донаг’ю, Аніта бачить лише крупні плани, бо якщо камера від’їде назад, то захопить домашнє плаття матері, і те, як на її блідих, помережаних венами стегнах видно впадинку від компресійної білизни.

Аніта підходить і стискає матір в обіймах так сильно, що Берті, причавлений між ними, повискує, як одна з його іграшок для купання. Малюк починає плакати, її мати починає плакати, і Аніта, не знаючи, що ще зробити, притискає Берті до своєї матері, поплескує і гладить їх, ніби намагаючись змусити їх обох відригнути.

Аніта нічого не приймає на віру. Підіймаючи ногу, щоб зробити крок, вона більше не впевнена, що земля буде на місці, коли вона поставить її. Раніше вона часто говорила, що з людьми ніколи не можна в чомусь бути впевненою; тепер вона знає, що це правда. Вона ніколи не сумнівалася в тому, що Джеймі любив її, що він хотів цього малюка. Коли він прийшов навідати їх із Берті у лікарні й почав плакати, вона була настільки впевнена, що це сльози радості, що спершу не почула, що він закохався у когось іншого.

Вона змусила його повторювати це доти, доки він не почав кричати, і тоді вона згадала, хто така ця Ліззі: адвокатка з його офісу. Того літа, на вечірці в саду Ліззі попросила дозволу доторкнутися до Анітиного животика.

Саме тоді, коли Джеймі пропонував виїхати з будинку, який вони винайняли за його краєвид, за їхні фантазії про дітей, що стоятимуть у вікторіанському еркерному[219] вікні, дивлячись, як човни ковзають по Гудзону, медсестра завезла в палату малюка у футуристичному прозорому пластиковому візку.

«Космічний корабель Берті», — сказав Джеймі.

Сестра Аніти, Лінн, каже, що чоловіки вчиняють так постійно: у такий спосіб Джеймі виявляє свою амбівалентність щодо батьківства, свої ревнощі до зв’язку між матір’ю і немовлям. Для Аніти це звучить як рядок із журналу «Коло сім’ї[220]» або «Жіночого домашнього вісника[221]». Лінн читала такі журнали усе своє життя. Але тепер, коли вона вчиться на магістерці з жіночих студій, вона називає це «тримати руку на пульсі». Лінн не вірить, що Аніта ніколи не мала ані найменших підозр. Рік тому Аніта сказала б те саме, але зараз вона знає, що усе можливо. Коли б вона не думала про минуле літо, завжди почувається як фанатик убивства Кеннеді, що вивчає любительський фільм Запрудер[222]. Але скільки б вона не перемотувала його, кадр за кадром, вона не може побачити дим від пострілу або обличчя у вікні складу. Вона лише бачить, як раптом усі в машині починають дуже дивно рухатись.

Анітина мати їй вірить. За одну ніч її власний чоловік перетворився у заново народженого хасида. Можливо, саме тому її голос заледве звучав здивовано, коли в день їхнього з батьком приїзду у Найак, щоб вперше побачити малюка, Аніта зателефонувала їй і сказала, що вони з Берті їдуть у Бруклін. Мати сказала їй бути готовою до змін. Татко був не в собі. Ні, він не захворів. Працює забагато, як завжди, але загалом все гаразд. Її тон натякав на щось ганебне. Невже він теж закохався у когось іншого?

Заїжджаючи на доріжку біля дому її батьків, Аніта подумала: він виглядає так само, як і раніше. Він відчинив їй двері автомобіля й чекав, поки вона дістане Берті з дитячого крісла, потім вивернувся з її обіймів. Він ніколи не вмів обійматися, але зараз їй бракувало його поляскування по спині. Вона простягла йому Берті; він похитав головою.

«Берті, це твій дідусь, — сказала вона. —