Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

Опишіть подію, використовуючи не більше п’ятисот слів, і надішліть разом із головою сусіднього бакалійника. Голову, відрубану під шию, вкладіть у коробку з-під пластівців і надішліть на пункт разом з описом «Найкумеднішої події в історії». Перш ніж почати, не зайве завдатися такими питаннями: Чи подія виглядала кумедною тоді, коли відбулася, чи здається такою лише з відстані часу? Чи ви запрошуєте нас посміялися «разом» із учасниками події, чи «з» них? Чи кумедність події відповідає гарному смаку? (Підказка конкурсанту: Немає нічого смішного, коли людина підковзнулася на шкірці” від банану — хіба що зламала собі карк. Коли ж підвелась і забралася геть, то це ні се ні те. А от коли розбила голову, стала паралізованою на все життя, коли в неї відняло мову, зір і слух [додамо сюди нюх і відчуття дотику, просто для переконливості], а тоді проти неї ще висунули звинувачення за пошкодження бетонної доріжки зубами [які в неї, зрозуміло, вилетіли, й вона, щоб не проковтнути, мусила їх виплюнути], а все як наслідок того, що підковзнулася на банановій шкірці — тоді це смішно). На етапі обмірковування теми варто записувати на аркуші паперу кожну ідею, що упливла в голову, хоч збираєтесь ви її використовувати, хоч ні. Часто одна ідея тягне за собою іншу, ще кращу. Після належного за тривалістю розмірковування (попросіть свою маму стежити за часом), у вас буде більше ніж потрібно матеріалу, щоб взяти участь у конкурсі. Не забувайте, що ваш опис і голова мають бути відправлені до опівночі! Рішення суддів буде остаточним!

…Він сунув навздогін, рештки його крові виливалися з анусу, і тягнув за собою захопленого ним сатуральника, так наче це був однорукий відросток Шефового тіла, таке собі досконале продовження Шефових нутрощів. Виючи від болю, Шеф, тим не менш, точно наставив пістолет. Випущена ним куля втрапила Ліпману прямо межи очі. Тільки, звичайно, прямо-межи-очі не те місце, куди треба цілити в єврея, бо звідти починається його ніс. Це так само, як стріляючи в християнина, поцілити в його Біблію чи натільний хрест. Загальновідомі історії про солдата-християнина, який врятувався від смерті у своєму шанці, бо ворожа куля, пущена йому в серце, поцілила в релігійну реліквію, подаровану матір’ю чи священником, коли він вирушав на війну — і відхилила кулю від цілі. Так от, те саме і у випадку з єврейським носом. Пуля зрикошетила від перенісся і повернулася в той бік, звідки вилетіла. Там вона влучила в кулю, що вже сиділа в плечі Шефа (пам’ятаєте?), і проштовхнула ту першу до його серця, тут-таки вколошкавши цю неєврейську сволоту. От вам і вираз «від'євреїти».

Що далі? На мить очманівши від взаємодії кулі 38 калібру з тим, що було, певною мірою, лише носом, Ліпман зразу не зрозумів, що тут досі немає його дружини та дитини. Що сталося з тими двома, поки він був бранцем Скаллі, Шефа і Ківшика? І хто такий той «Скаллі» зрештою? Чому він поводиться то так, то так? І що мав на увазі Шеф, називаючи Скаллі «Містер Міжнародний картель морозива»? І що все це взагалі? І як Ліпман використовуватиме тепер свій ніс, знаючи, що він куленепробивний? Чи це допоможе йому в пошуках дружини та сина? Чи сприятиме його бізнесу? Крізь які приниження змусили пройти його дружину та сина? А може, вони переховуються десь у безпеці — адже так може бути, що розумний хлопчина тільки удав, ніби отруївся морозивом, і скористався нагодою, щоб утекти разом із коханою матір’ю? А що Ейнштейн? Невже «Хто перемудрить Ейнштейна?» так і залишиться назавжди програмою тільки в уяві Ліпмана? Як він може продовжити свій шлях до Принстона, де, цілком очевидно, знаменитий вчений чекає на його приїзд, коли його син і його дружина десь переховуються? А до того ж, ця проблема зі звинуваченням у ритуальному вбивстві. Те, про що в натовпі, який зібрався навколо тіла Шефа, гомонять між собою розлючені мешканці Скаллі: «Так, просто вбив — холоднокровно!». Якщо бажаєте послухати дивовижне завершення останньої пригоди в житті Мілтона Ліпмана, «шукача талантів», настройтеся саме на цю хвилю завтра зранку — а наразі усім, хто тут «поза межею», добраніч, браття, солодких снів!

Переклад Олександра Буценка

Франсін Проуз

(нар. 1947)

Франсін Проуз народилася і виросла у Брукліні, навчалася у Гарварді. Вона є авторкою дев’яти романів, серед них: Judah the Pious (отримав премію Єврейської Книжкової Ради), Household Saints, Bigfoot Dreams, Primitive People, та Hunters and Gatherers. А також — авторкою двох збірок оповідань: Women and Children First і The Peaceable Kingdom, та томика новел Guided Tours of Hell.

Вона викладала в університеті Аризони, Гарварді, коледжі Сари Лоуренс, Майстерні письменників в університеті Айови, університеті Джонса Ґопкінса та виступала на таких письменницьких конференціях, як Бред Лоаф і Сьюані. Франсін Проуз отримала багато грантів і нагород, включно з грантами Ґуґґенгайма та Фулбрайта. Її нариси, рецензії та розповіді часто публікують, зокрема у таких виданнях, як The New Yorker, The New York Times та The Yale Review, а її художні твори перевидали у щорічній антології «Найкращі американські оповідання» (Best American Short Stories). Проуз багато років прожила у Верхньому Нью-Йорку (північ штату Нью-Йорк), а нині мешкає у місті Нью-Йорк разом із чоловіком, художником Гові Міхельсом, та синами.

Електричний струм

Аніта підіймає малюка над головою, погойдуючи його, як на хвилях. «Земля викликає Берті! — каже вона. — Космічний корабель Берті, ви мене чуєте? Прийом!». Його сміх звучить штучно, як у Джонні Карсона[211], коли той вистрілює черговий жарт. Минулого тижня вона підгледіла, як Берті тренував посмішки перед дзеркалом, що висить над його колискою. Це були штучні соціальні посмішки для літніх леді, що квокчуть над ним на вулиці. Вони помітно відрізняються від його справжньої усмішки, їй спало на думку, що малюку соромно за неї. Останнім часом їй часто соромно за себе. Це почуття відкидає її на п’ятнадцять років