Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

— Чому емпра вважатиме за потрібне туди прибути? Чому вона нам повірить, — запитала інша дворянка, леді Юдалія з повіту, розташованого на південь від ріки З’єднання.

Конн сплів пальці.

— А тому, що, якщо вони погодяться на союз із нами, якщо зміцнять своїми силами нашу взаємну оборону проти Лютих... тоді я запропоную повернути їм острів фулкор. Це має зацікавити Ілуріс.

Присутні вибухнули криками, однак Конндур не слухав. Не слухаючи жодних заперечень, він підвівся і вийшов з-за столу. Він був виснажений душею, так і тілом, і йому було вже досить суперечок. Тепер він вип’є пряного вина і довго відлежуватиметься у ванній, хоча він і мав сумніви, що навіть це допоможе йому позбутися присмаку попелу в роті та крупинок попелу зі шкіри.

Наступного дня утаукське торговельне судно «Ґліссанд» піднялося з моря по ріці З’єднання і причалило до берега з боку ріки Блакитноводої. Капітан торговельного судна, статечний чоловік на ім’я Гейл Орр, щойно повернувся з Ішари, принісши звістки конаґові. Конндур знав цього чоловіка, визначного лідера Утауків і батька Пенди, дружини Адана. Вони познайомилися два роки тому на весіллі в Судеррі.

Конндур, прийнявши торговця, побачив перед собою щиросердного чоловіка з акуратною бородою і золотим зубом. Гейл мав лише одну руку, проте впевненості в собі йому не бракувало. Одягнений у шати з тонкого кармазинового та чорного шовків, він міряв кроками кімнату для прийомів, розслаблений і напружений одночасно.

— Після того як наш корабель закінчив торгувати із гарнізоном на острові Фулкор, ми продовжили плавання до Ішари, Володарю, як ми подеколи робимо. Я зустрівся з самою емпрою. — Він стишив голос. — Вона намагалася найняти мене шпигувати за вами й розповідати про ваші дії та ваші армії у випадку війни. Я запевнив її, що ви не збираєтеся влаштовувати напади на її береги.

Конн звів брови.

— Я здивований, що ви мені про це розповідаєте.

— Емпра Ілуріс теж була здивована, але ми, Утауки, нейтральні. Я сказав, що погоджуся, лише якщо зможу ділитися усіма своїми спостереженнями з обома сторонами. На такі умови вона пристати не захотіла.

— Нещодавно ішаранські нападники здійснили наліт на наше узбережжя, сплюндрувавши місто, — сказав Конн. — Це був акт війни, і мій народ вимагає від мене, щоби я помстився. Я не бажаю війни, і зараз вкрай важливо, щоб я її зупинив. Я хочу миру між нашими землями.

Лице Гейла Орра потемніло.

— Ваші кораблі також нападають на ішаранські рибацькі човни, Володарю. Я сам це бачив на острові Фулкор і знаю, що караульний Ослер страчував цивільні екіпажі. Ми спостерігали, як він скидав усіх полонених зі скель. Запевняю вас — то були звичайні рибалки. Це не менше розпалює ворожнечу, ніж ішаранський напад на Міррабай.

Конндур відчув гнів і огиду від почутого, особливо в такий момент.

— Це мусить припинитися! На кону занадто багато всього. Нам потрібно змінитися — обом сторонам. Відчайдушні часи вимагають таких змін.

Він розповів про виверження гори Вада, про повідомлення Колланана та Адана. Гейл засвідчив, що був у Баннрії з дочкою і зятем, особисто бачив королеву By і піщаних Лютих, які з’явилися після пилової бурі.

Конн збагнув, яка можливість прийшла до нього просто в руки. Раз цей чоловік був тестем Адана і бачив Лютих на власні очі, то чи можна знайти кращого посланця?

— Я написав емпрі листа, від одного правителя до іншого. Я не був певен, як його можна доставити. Адже як корабель Співдружності може дістатися Ішари? Але Утауки нейтральні, ви самі це сказали. У вас ще є ваш корабель?

— «Ґліссанд» — не мій корабель, Володарю. Я просто капітан торговельного судна. — Він витримав паузу. — Проте за відповідну плату можна переконати вояжера та екіпаж повернутися назад до Сереполя. Я особисто доставлю ваш лист у руки емпри і зроблю все можливе, щоби змусити її повірити в загрозу.

66

Гамбурдинський мисливець вибрався із лісу, стікаючи кров’ю з ран у плечі та на ребрах і викрикуючи про табір Гетрренів, про сотні варварів, що рухаються в напрямку міста. Його одяг був геть подертий.

— Вони вбили двох моїх братів, а я ледве втік.

Поранення мисливця потребували лікування, проте Кловус наполягав на тому, аби спочатку трохи його крові запропонувати божку.

— Ми повинні зробити його сильним! — проголосив жрець. — Ми повинні розлютити божка! — Кловусу ледь вдавалося стримувати своє завзяття. Він зайнявся плануванням своїх дій разом зі жрицею Нере, готуючись до появи варварів. — Гетррени точно скоро нападуть. Тепер нам потрібно приготуватися.

Стривожені селяни та пастухи з віддалених поселень прибули під захист стін з високого частоколу. Тривога, немов холодний, низький туман, нависала над вулицями.

Наступного дня Гетррени влаштували організовану навалу з боку пагорбів.

Кловус вдоволено спав, насолодившись донькою лісоруба, що запропонувала себе як особливу жертву, натомість він пообіцяв переконати божка захистити її батька в лісі. Коли міський бронзовий дзвін гучно вдарив на сполох, попереджаючи про наліт, жрець прокинувся і з неабияким розчаруванням побачив, що дівчина ще вночі забрала одяг та пішла собі геть. Так чи інакше, зараз у нього не було часу на неї.

Натягнувши каптан, Кловус поспішив приєднатися до своїх ур-жерців під нестихаючі удари дзвона. Міські охоронці побігли до спостережних майданчиків на вершечку частоколу, заряджаючи луки й готові випустити дощ стріл на нападників. Інші солдати зібралися біля воріт, оголивши мечі.

Гетрренські загарбники з криками вискочили з-за пагорбів і помчали поміж деревами, розбившись на групи. Вони їхали на величезних чорних конях зі шкіряними ковдрами замість сідел. У варварів були кремезні тіла й масивні руки, суцільні м’язи, а коли вони кинулися в атаку, то дико завили, щоб викликати жах у супротивника. Чоловіки мали густі бороди і довге чорне волосся, а поряд із ними їхали жінки з такою ж зброєю. Їхні підбиті хутром шкіряні шоломи були прикрашені відшліфованим камінням.

На чолі нападників неслася жінка з квадратним обличчям і лютими очима. Вовча шкура на її плечах розвівалася позаду неї, коли вона, нахилившись уперед, скакала на своєму чорному коні. У руках жінка тримала довгий, забризканий плямами засохлої крові вузлуватий дрючок із заокругленим кінцем, схожим на деформовану голову дитини. Її кінь форкав так, ніби й сам жадав кровопролиття.

У деяких Гетрренів з боків були прилаштовані димучі кошики, наповнені смолою і хмизом.