Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— У вас легка рука, — похвалила мене жінка. — Мене звати Марія, якщо ви не пам'ятаєте. А вас?

— Мене Яна, — відповіла я зачаровано. Поки ми йшли кудись стежкою. — То цей дуб... Він не загинув? Саджанець вижив? Ви нам покажете те місце?

— Звичайно, — усміхалася Марія. — А як же. Із задоволенням. Ми вже майже прийшли.

Стежка вперлася в насип із каміння.

Давид допоміг мені вибратися нагору.

І тільки тепер я зрозуміла, що почервоніла від осені крона — це листя нашого «малюка».

— Ого! — вирвалося від подиву. — Та він величезний!

— Це скельна порода — вони люблять, щоб ґрунт кам'янистий був, — пояснювала Марія, показуючи руками на валуни поблизу. — Я пам'ятаю, як ви приїхали і хотіли, як мені здається, — вона задумалася трохи. І вивудила з пам'яті ось це: — Точно. Ви мріяли, щоб у вас народився син. Вам хотілося сина. Тому вибрали дуб. У багатьох культурах це символізує первістка в сім'ї. Дитину чоловічої статі. І що вище росте дуб, то міцніше здоров'я хлопчика. То стійкішим він буде в житті. Ніби дуб, — знову показувала Марія, тільки тепер уже на молоденький дуб заввишки кілька метрів. — Скажіть, ваші надії виправдалися?

Я стояла й дивилася на той дуб.

Чомусь нахлинули емоції.

Було важко стриматися.

Давид ходив під гілками, збирав опале листя. А я стояла як бовдур. Не могла зробити й кроку.

— Так, — нарешті сказала я. — Бажання збулося. У нас народився син.

— З ним усе гаразд?

— Угу, — кивала я, і хотілося чомусь плакати. Нарешті я зрушила з місця і пройшлася навколо дуба, щоб доторкнутися руками до кори. — Сина назвали Назаром. У них із цим деревом є певні подібності.

— Це цікаво, — слухала Марія. — Наприклад?

— Мій син стійкий. Міцний, як ви казали. Сильний морально. Високий. У тата. Але часом... — усміхнулася я самій собі, — часом упертий, твердолобий, точно як цей дуб.

Ми обидві розсміялися.

— Багато хто вірить, що наші дерева — це надійний тил, опора для дітей, на честь яких вони посаджені. Особливо дуби... Але є безліч інших цікавих варіантів. Наприклад, є чудове місце для верб, беріз, якщо народжується дівчинка. У вас не народилося за цей час діток, крім Назара?

— У мене є донька. У нас є донька, — повторила я, дивлячись на Давида. — Чесно кажучи, я не вірила в такі речі. Тому не приїжджала. Та й узагалі. Знаєте. Було якось не до садіння дерев.

— Ну й дарма, — відповіла Марія. — Ніколи не пізно посадити деревце на честь дитини. Як звуть вашу донечку?

— Аврора.

— Яке гарне ім'я... Можу вам запропонувати дуже прийомисту білу вербу. Її в народі також називають вербою сріблястою.

— Верба — вона ж плакуча. — Поглянула на Давида. Він сміявся над моїми думками. Та заважати не став. Моя дочка — вибір дерева теж мій. — Давайте без сліз. Ава й так часто пхикає. Що ви казали про берези?

Нас відвели до гарних саджанців берези.

Ми вибрали деревце. Вибрали місце, у якому, як запевняла Марія, березі буде найкраще рости. Давид викопав яму. Її наповнили родючим ґрунтом. І я допомогла розподілити корінці.

Все це ми рясно полили водою з озера. Берізку зміцнили каркасом із гілок. Прив'язали стебло до тимчасової палиці, щоб вітер не зламав.

Я забруднилася як чорт. Змерзла.

Уже забула, що одягнулася в обтислі лосини. Щоб перевірити інтерес Давида.

Стояла, тремтіла з холодними як лід руками. І дивилася на берізку. Було схоже на ритуал. Коли я подумки прошу в Бога зцілити мою Аврору. Наділивши її силою і завзяттям до життя, як у цієї гнучкої красивої берізки.

— Пробач мені, Яно. Пробач. — Він накинув мені на плечі свою куртку. І мені відразу ж стало тепліше. Я відчувала його запах. Тяжкість розміру на плечах. Тіло зігрівалося. А він обійняв, щоб розвернути до себе. — П'ятнадцять років тому я освідчився тобі на цьому місці. Тоді я запропонував тобі вийти за мене, стати моєю дружиною. Довіритися мені як партнеру... Тепер же я прошу пробачити мене за підлість, за зраду. Повірити, що більше такого ніколи не повториться. Довіритися знову, як тоді. Тільки знай — я вже не допущу таких помилок. Ми ніколи не зіткнемося з подібним. Я більше не зраджу тебе і наших дітей. Я буду завжди поруч. Не буду брехати. Мене не цікавлять інші жінки. Для мене існуєш тільки ти. Лише тебе я хочу. Лише тебе я кохаю. І я кохав тебе завжди.

— Кілька місяців тому ти говорив інакше. Я пам'ятаю, як ти сказав, що розлюбив.

Він узяв мене за підборіддя. Нахилився, щоб наші губи порівнялися.

— Я був дурень. І поводився, як йолоп. Тепер я мрію про те, щоб ти до мене повернулася. Дай мені шанс довести, що я гідний тебе. Я виправлюся. Я буду вірним чоловіком. І зразковим батьком.

Марія нас залишила самих.

Вітер тріпав моє волосся.

Ми стояли на березі Озера кохання.

І мені хотілося вірити, що сказані ним слова — правда. Що я не пошкодую про зроблений вибір.

— А як же Даліла? Авдій? Що буде з ними?

— Вони мені чужі. Для мене є тільки ти і наші діти. Більше мені ніхто не потрібен.