Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Друга Арденова рука від талії опустилася до мого стегна, а я не могла чомусь видати й звуку, завмерши в обіймах чоловіка, що останньої нашої зустрічі навіть не хотів мене бачити. Проганяв мене геть. Говорив, що все між нами – помилка. 

Це мало б мене протверезити, але чомусь цього не трапилося. 

Арден нахилився до мого лиця і м’яко поцілував щоку, вилицю, а тоді гаряче прошепотів на вухо:

– Тікай, Марі. 

Ось тоді я здригнулася і відступила. Руки Ардена ще мить не піддавалися, але тоді ослабли, випускаючи мене. 

– Далі, – наказав Арден, коли я завмерла за два кроки від нього. Я відступила ще, не відриваючи від нього очей, і опинилася майже біля дверей. Все лице чоловіка напружилося, на шиї виступили жили, а руки дрібно дрижали, наче він намагався стримати їхній рух. 

За кілька довгих митей він кліпнув, наче через силу розриваючи наш зоровий контакт, і зробив кілька різких кроків до стола, підіймаючи чашку, з якої зовсім нещодавно пив. Він підніс її вгору, до світла одного з чарівних світильників, і придивився, примружившись. 

Шкіра його лиця в цю мить здавалася такою тонкою, що здавалося, наче вона могла тріснути від цього простого руху. 

– Кляті демони підземель, – видихнув чоловік тихим, громовим голосом. – Вона поплатиться. Клянуся, цього разу я не спущу їй цього! 

Я підступила на невеликий крок, але гострий, швидкий погляд Ардена змусив мене спинитися. Цього нового Ардена я не впізнавала – він здавався владним, жорстким – і набагато більше підпадав під описи Лор’єна, ніж та людина, яку я знала до того. 

– Що в чашці? – все ж запитала я. 

– Не отрута, – відізвався чоловік, відставляючи її на одну з полиць – ту, де стояли особливо небезпечні прокляті предмети. – І на цьому вже дякую. Всього лиш зілля спокуси – вочевидь, аби я спокусився першою дівчиною, яка переступить поріг цього кабінету. Так спокусився, що вже назавтра був би змушений взяти її за дружину.