Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 130
Перейти на сторінку:

— Це коли ми ставимо новину, а її фігуранту не треба за це платити!

— Ні, звичайно! — знову зрадів він.— Промазав! Інформаційний привід — це коли фігурант намагається заплатити, щоб ми не ставили новину в стрічку!

Я замислився.

— І що ж воно таке, по-вашому, журналістика? — нарешті спитав я.

— Журналістика — це монашество,— поважно вимовив Блошкін.— Якщо є п’ять різних думок, але всі вони брехливі, справжній журналіст мусить викинути їх на смітник і написати одну лише правду. Він мусить писати правду, навіть якщо сам Господь її заперечує!

Блошкін пройшовся по кімнаті. Я з цікавістю за ним спостерігав.

— Журналіст — це наче той хлопчик із казки, який першим сказав, що король голий. Той хлопчик міг бути поганою дитиною із паскудним характером. Ми ж узагалі нічого про нього не знаємо. Може, він крав у бабусі цукерки і мучив кошенят, і виріс би серійним маніяком-убивцею, а король, навпаки, був нормальним мужиком, справедливим і гуманним правителем, більш за це — сама стабільність у королівстві трималася лише на ньому... А коли той дурний хлопчина викрив короля, від нього всі відвернулися, і почалося: революція, смута, громадянська війна, братовбивство, терор, репресії, жорстокі психопати дорвалися до влади і почали ґвалтувати народ... Може, так усе й відбувалося. Але у той момент у хлопчика, якщо він дійсно журналіст, а не ретранслятор, як інші у тому сраному натовпі, просто немає іншого виходу — тільки казати правду не дивлячись ні на що. Король голий — і все!

— Ну-ну...— Я відшукав пластиковий стаканчик, щоб і собі зробити кави.— Відчувається, що ви п’ятнадцять років пропрацювали в ТАРС, у вас такий, знаєте... залізобетонний погляд на речі. Тим паче з огляду на те, що за часів розквіту вашої кар’єри з правдою якраз відчувалися перебої, чи не так? Хоча навіть найцентральніша газета так і називалася — «Правда»...— Блошкін кивнув.— Але дозвольте вас спитати, звідки журналіст має знати, де саме правда, якщо п’ять інших думок це заперечують?

— От! — розплився Блошкін у щасливій посмішці.— Це й є журналістика, ти її зараз просто за крильце спіймав.

Клацнув електричний чайник, Блошкін відвернувся.

— Чорти б вас узяли з вашими розумуваннями! — вигукнув я.— Ви наче майстер кун-фу з мультика, а я черепашка-ніндзя: стирчу тут і слухаю всіляку маячню!

— Дивися, щоб з тебе знову не зробили лоха! — розреготався Блошкін.

Я взяв ключі, прихопив каву і пішов у свій закапелок працювати.

3

Після роботи я заїхав додому — нагодувати кота і ще раз переконатися, що Марини немає. Одразу після цього я стрибнув у стареньку маршрутку, що тряслася і гуркотіла, мов підбитий «юнкере», і поїхав у лікарню до Саші. Дзвонити наперед не став — хто-зна, може, він саме зараз спить. Головне — встигнути до закриття лікарні для відвідувачів, це зазвичай відбувається о восьмій. Як і належало справжньому відвідувачу, дорогою я купив на ятці три апельсини.

У лікарні на мене чекав сюрприз: вже на сходах я побачив Нестора, той поспіхом спускався мені назустріч.

— О, Даню! — вигукнув він, зрадівши.— Розвертай голоблі, його тут уже нема!

— А де ж він?

— Утік.

Ми вийшли з корпусу і закурили біля головного входу. Я дістав був телефон, щоб подзвонити, але Нестор мене зупинив:

— Не напружуйся. Я знаю, де він. Зараз поїдемо.

— І де ж він?

— У «Вегасі»,— посміхнувся Нестор.

З’явилася неприємна згадка: «пітбулі», пляшка шампанського, розбитий ніс, кров, лють, страх, біль... Я зморгнув усе це і впевнено вимовив:

— Він де завгодно, тільки не там.

— Там,— запевнив Нестор, дивлячись не на мене, а на симпатичну дівчину в білому халаті, котра перехопила його погляд і посміхнулася.

— Ех, шкода, треба їхати. Поїдеш з нами, красуне? — гукнув він дівчині з посмішкою: — Ми у «Вегас», буде весело!

Але дівча зі смішком утекло.

Невже він справді у «Вегасі», подумав я. Не може такого бути...

— Там уже норм,— відгукнувся Нестор, ніби читаючи мої думки.— Все порішали... їдьмо, машина за рогом.

За півгодини ми були у «Вегасі». Маю визнати — спочатку трохи моторошно було проходити повз тих самих «пітбулів», що не так уже давно намагалися відбити нам тельбухи. На вході один з них поставив мені на руку ультрафіолетове маркування, і коли я краєм ока подивився на нього, то побачив лише зосереджене обличчя молодого спортсмена. Воно не було зосереджене на якійсь думці, скоріш глибоко занурене в одноманітні клубні процедури: впустити, поставити маркер, скрутити, вдарити в обличчя... І раптом я осягнув, що ніхто з них мене вже не пам’ятає!

1 ... 109 110 111 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"