Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 236
Перейти на сторінку:
на рожні. Волоцюги, вдягнені погано, нетверезі, регочуть, лаються. Я обережно повернувся до князівни. Вона сиділа на валізі й ножем гострила гіллячку.

— Добре ви ножем працюєте, князівно!

— У батька гайдук один був, із арнавітів. У Болгарії його стратити мусили, він до нас утік. Страшний зарізяка. Він і навчив. Можу ножем, можу шаблею. Хоча хто зараз на шаблях б’ється? — знизала плечима. Потім поплескала по валізі. — Половина ваша, Іване Карповичу, бо разом справу робили.

— Та викинь ти їх! Не до грошей зараз!

— Е ні, Іване Карповичу, я грошей ніколи не викидала! — Підвелася, валізу за спину закинула.

— Добре, ходімо, пошукаємо, де б сховатися.

— Та від кого там ховатися? — махнула рукою Поліна.

— Буде від кого, не хвилюйся.

Ходили ми лісом, аж поки не знайшли місцинку одну. Там дебеле дерево, вивернуте з корінням, лежало. Від нього яма лишилась, а навколо ями виріс чагарник. Ми яму закидали гілками, згори сухого листя насипали. Потім сходили слідів наплутали і сховалися. Біля схованки знайшов рештки коня. Мабуть, вовки взимку загризли й не доїли. Зараз ті залишки смерділи страшенно.

— Іване Карповичу, навіщо ви їх сюди тягнете?

— Запах забити.

— Ну, це ви прямо як індіанець! Пригодницькі романи читали? — усміхнулася Поліна.

— Жити хочу, — пояснив я.

Тільки присіли, як десь удалині гавкіт почувся.

— О — гавкають! Правду казали, Іване Карповичу. Ну, як завжди. — Поліна почала зброю перевіряти. — Як знайдуть, влаштуємо їм свято. Не здаватися ж.

— Ага, харламським до рук краще не потрапляти. — Я теж зброю перевірив.

— Дивна річ, Іване Карповичу, — прошепотіла зрештою Поліна. — От ви ж мене знаєте, ніколи я смерті не боялася. Під кулі йшла, не пригиналася. А тепер боятися стала.

— Та щось не бачу. Аби боялися, по валізу б не полізли.

— Боюся, Іване Карповичу. І просто зараз боюся. Ну, як боюся — тоскно мені, сумно. Раніше перед стріляниною аж стрибати хотілося, аж підкидало. Думала: от розважуся! А тепер зовсім не те.

— Подорослішали?

— Та ні, просто дитина в мене. Хто ж її ростити буде, якщо вб’ють? Як про це подумаю, так одразу й засумую.

— Ну, в мене теж таке, Поліно. У самого ж донька є. Я до того, як вона в мене з’явилася, і я після — дві різні людини. Коли народжується дитина, ти більше собі не належиш. Належиш ти їй. І вже тільки про себе думати не можеш, бо треба й про дитину думати. Зовсім усе змінюється. І страх смерті з’являється. У мене він теж є. Раніше я охоче в пригоди стрибав. Усе було мені мало, все хотілося ще і ще спробувати. Що важче, то краще, ходив по лезу ножа, і в голову це било сильніше, ніж горілка. А зараз аби спокійно й тихенько, аби доню гойдати та казки їй розповідати. Змінився, — погодився я.

— Стріляють!

— Ага.

Лісом лунали постріли, крики й лютий гавкіт.

— Дебелі песики, судячи з голосів, — прошепотіла Поліна.

— Там телята цілі, — кивнув я.

— По кому це стріляли?

— Та, мабуть, на тих босяків натрапили, що біля багаття сиділи. Босяки тікати, а ці їх ловити.

— Може, відведуть босяки від нас?

— Побачимо.

— Ох і сморід, — поскаржилася Поліна. Від кінських решток справді тхнуло добряче.

— Захистить він нас від песиків.

— От бачите, Іване Карповичу, як валіза нам знадобилася, — прошепотіла Поліна, коли ми на неї сіли. — Гроші кращі від перини, м’які та теплі!

Трохи згодом стало зрозуміло, що не кинули харламські нас шукати. Гавкіт і крики наближалися поступово. Ось уже й близько вони.

— Шукайте, шукайте! Харлам тисячу дає за голову чоловіка! А бабу живою привезти, він її буде сам на смуги пускати! — крикнув один із бійців. Собаки гавкали, з поводів рвалися, та нас не відчували.

— А що воно тут смердить?

— Та стерво якесь! Взимку здохло і гниє!

Жоден не поліз у чагарник дивитися, а поліз би — натрапив би на наші кулі. Пройшли харламські. Ми ще почекали.

— Ну, наче врятовані, — прошепотіла Поліна. — А як ви Анюту звільняти думали? Розкажіть, може, допоможу.

— Небезпечна це справа. Краще беріть гроші та їдьте, рятуйте чоловіка.

— Ну, Іване Карповичу, ви мені життя врятували, а тепер тікати пропонуєте. Допоможу вам, а потім уже поїду.

— Та я сам усе зроблю, не хвилюйтеся.

— Я й не хвилююся. Але ви ж знаєте, я вперта. Вирішила допомогти — то вже допомагатиму.

Я замислився.

— А ти тільки з

1 ... 109 110 111 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"