Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Та з усього десятки б’ю.

— А манліхер тобі знайомий?

— Так, у батька був. Зі ста кроків пляшці шийку відстрілювала. А чому питаєте?

Розповів я Поліні свій план, вона дуже захопилася.

— Те що треба, Іване Карповичу! Допоможу вам тільки так!

— Ну, тоді зачекаємо темряви й підемо. А чемодан сховай, щоб не носитися.

Сиділи тихенько, аж поки не почало сутеніти. Як стемніло, вилізли ми з барлогу й пішли лісом. Вийшли в степ, почав я на небо дивитися.

— А ви на зірках знаєтеся? — спитала Поліна.

— Та є трохи. Оно Полярна. Вона на північ вказує. А нам на схід треба. Підемо так, щоб Полярна завжди ліворуч була, — показав я. — Ідемо тихо, не балакаємо.

Так і пішли. Кілька разів чули тупіт кінський, двічі гак робили, коли ніздрі ловили запах тютюну. Може, пастухи якісь серед степу ночували, а може, нас чекали засідки. Довгенько човгали, в Поліни аж черевички порвалися, мусила босоніж іти. Але не скаржилася, не з тих була, що скаржаться. Вийшли до якихось будівель. Я поплазував, розвідав, повернувся.

— Аеродром. Солдати охороняють. Те що треба. Тепер шукаємо, де б сховатися.

Сховалися на горищі якогось сараю поруч. Поліна в сіні полазила, знайшла куряче гніздо і десятка півтора яєць. Ними повечеряли й заснули. Прокинулися вдень, у щілину в даху роздивилися, що сидимо у дворі будинку, де жили родини техніків. Тут у них господарство своє: кури, корови, свині. Аеродром зовсім поруч. Чотири аероплани стояли. Один «ньюпор», на якому я літав із прекрасною Афродітою Клейнміхель. Уже добре.

Час від часу аероплани літали в степ — мабуть, нас виглядали. Ще ми бачили кілька загонів вершників. Харламські далі степ прочісували. І Самсонова бачив. Він на роботу найнявся, стійла чистив, свиням виносив. Я йому свиснув, він мене злякався, аж зблід.

— Іване Карповичу, ви!

— Я. Чого ти так здивувався?

— Та казали, що спіймали вас у лісі! Я бачив, везли когось у мішках.

— Босяків якихось спіймали, а я сховався. Що тут, багато охорони?

— Два десятки солдатів. Чергувати стають по чотири. Троє офіцерів-авіаторів. Було більше, але решта на фронті зараз. А ці після поранень лікуються і молодь вчать. Офіцери в місті живуть, на ніч тут не залишаються. А солдати й техніки тут.

— Випивають?

— Ну, а як же інакше? Руські люди, — посміхнувся Самсонов.

— Зброя тут якась є?

— У солдатів — мосінки, кулемет схований у штабі. Я туди дрова заносив, бачив, «льюїс», англійський.

— Добре. В місто сьогодні не збираєтеся?

— А треба?

— Дуже.

— То я попрошуся з одним із техніків. Він трьох баранів зарізав, повезе з дружиною продавати, а я допоможу. Що в місті треба?

— Купіть манліхер і набоїв до нього кілька пачок. — Я сказав адресу зброярської крамниці, дав грошей. — Будете везти — сховайте, щоб увагу не привертав.

— Щось багато тут грошей.

— І горілки купіть. Щоб солдатикам свято влаштувати.

— Все одно багато.

— Решту повернете. Головне, щоб не спіймали вас.

— Та що ви, я тут за свого! Вони ж тепер чоловіка і жінку шукають. Білявку якусь. Не знаєте, що за жінка?

— Жінку? Не знаю. — Про князівну поки розповідати не хотів. — І телескоп треба, який я до вас приніс.

— Добре, буде.

Самсонов попорався, допоміг повантажити на віз корзини з м’ясом, улігся біля них. Поруч сів один із техніків і його дружина, поїхали. Поки я дивився, Поліна злізла з сараю і зняла зі шворки одяг. Убралася в чисту сукенку.

— Куди це ви зібралися?

— Зараз у квартиру зайду, візьму взуття, а потім подивлюся тут.

— Шукають тебе.

— Шукають білявку в дорогому пальто, а я до чого?

— Двері в квартиру зачинені.

— Та ключ же під половиком, хіба я не знаю. — Поліна усміхнулася.

Невдовзі вже вийшла взута і в кожушку. Одразу пішла у штаб, де сиділи офіцери. Вміла вона на чоловіків впливати — он як одразу хвости розпушили, послали когось у місто по шампанське, а Поліну повезли катати на літаку. Цілий день навколо неї товклися. На аеродром приїздили люди Харлама, розмовляли з офіцерами. Видно було, що недолюблюють один одного. Ну, а як інакше, коли одні — офіцери, а другі — бандити. Поїхали харламські, потім навколо степом нишпорили. Прилетів аероплан із Поліною. Пили шампанське, патефон слухали. Князівна помітно звертала увагу на вусатого майора, інші поїхали до міста. А Самсонов якраз звідти повернувся. Не з порожніми руками.

— Я збрехав, що в лотерею і манліхер, як особливо цінний приз, і телескоп виграв. І приз грошовий, на який будуть пиячити.