Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

Користуючись тим, що офіцери в місто поїхали, а майор зі штабу не виходив, збіглися всі до казарми святкувати. Невдовзі вже пісень співали. Поліна прийшла.

— Ох і приставучі ці офіцери!

— А де майор?

— Майор? Та в штабі зв’язаний. Руки почав розпускати, а я цього не люблю. Ну, що, Іване Карповичу, все розвідала я. «Ньюпор» у доброму стані, тільки заправити його. В арсеналі два десятки гвинтівок, кулемет і вибухівка.

— Скільки?

— Та багато. Вони її з аеропланів скидають, коли крижані затори на Волзі, щоб воду пропустити. Зараз кілька пудів є.

— Чудово! Ну що, тоді вперед.

У казармі вже танці почалися, я шепнув Самсонову принести патефон зі штабу. Музику стали слухати. Вже дехто й позасинав, бо горілки було багато. Подивився я у вікно, зрозумів, що солдати не заважатимуть.

— Так, Василю Петровичу. Візьміть каністру з гасом і уздовж злітної смуги розлийте. Потім підпаліть, щоб нам видно було.

— Нам? Кому нам?

— Та є у мене помічниця, — усміхнувся я. — Як ми полетимо, тікайте звідси, у степ, але недалеко. У першому ж ярку сховайтеся і чекайте. А вже зранку повертайтеся до Царицина. Шукати нас уже не будуть.

— За планом дієте?

— А як інакше?

— Ну, тоді добре все буде! — Самсонов у мене дуже вірив.

Пішов у сарай, де бочки з пальним стояли. Прикотив одну. Заправили літак. Потім вибухівки приніс два ящики. Причепив бікфордові шнури. Поліна перевірила манліхер і принесла «льюїс».

— Ви як на війну збираєтеся! — здивувався Самсонов.

— Та до всього треба бути готовим.

— Ви Харламу добряче дайте. Так, щоб аж покотився! За Петьку помстіться, — попросив Самсонов. Я ще й Клеопатру згадав. Сама ж дурня спорола, але прикро за дівку.

— Ми погано давати не вміємо, — запевнила Поліна, яка вже вдягла форму авіатора. І не скажеш, що жінка. — А це для чого?

Подивилася на бляшаний рупор, який я в кабіну поклав.

— Для справи, князівно, для справи.

— Князівно? — здивувався Самсонов. — Чи ви не Поліна Гагаріна-Курдза?

— А ви звідки про таку знаєте? — обережно поцікавилася вона.

— Та як звідки! Єдина ж князівна у списку найрозшукуваніших злочинців імперії! Я ще в поліції працював, коли вас шукали! Велику нагороду обіцяли! У вас же кілька пограбувань банків в Одесі, напади на потяги, викрадання фабрикантів! То це ви?

— Та я, я, — кивнула Поліна.

— Оце так помічники у вас, Іване Карповичу! — Самсонов був вражений.

— Помічники в мене путящі. І ви теж, до речі, мій помічник, — нагадав я. Надягнув авіаторський шолом, насунув на очі окуляри. — Ну що, з богом.

— Хоч злетимо? Навантажилися добряче, — спитала Поліна.

— Злетимо, машина потужна, — запевнив я. — Василю Петровичу, гвинт штовхніть. І одразу відходьте.

— Та я бував на аеродромах, знаю, — заспокоїв Самсонов.

— А ви, князівно, хвилину чекайте, а потім гас підпалите — і одразу в кабіну.

— Слухаюся, ваша благородь!

Заліз, усівся. Кілька років не літав, але наче пам’ятав, що і як.

— Давайте! — сказав Самсонову. Той гвинт крутнув і побіг із каністрою вздовж злітної смуги, виливаючи гас. Я двигун завів, прогрів. Поліна підпалила гас — і побігла вперед вогняна смуга. Князівна вже в кабіні була. Я рушив, виїхав на злітну смугу. Вогонь освітлював дорогу. Почав розганятися. Пострибали ми трохи по смузі, закінчився вогонь, тінь Самсонова вбік кинулася — і відірвалися від землі.

— Нічого собі! — скрикнула Поліна захоплено.

— Спокійно, князівно! Зберігаємо тишу! — сказав я. Набрали висоту, почав повертати в бік міста, яке плямою світилося вдалині.

— Іване Карповичу, оце так диво! Та за таке життя можна віддати, щоб літати! — кричала мені на вухо Поліна.

— Спробуйте прицілитися з літака, потренуйтеся! — крикнув їй я.

Князівна почала з манліхером вовтузитися. Я облетів місто, долетів до Волги й повернув, щоб рухатися вздовж річки. Побачив, як «Анетта» від набережної відпливає. На ніч харламська контора вирушала до його маєтку. Ми пролетіли над пароплавом, і я взяв ліворуч. Ось лівий берег Волги, далі ліси, морок. Тільки одна світла пляма. То мав бути маєток Харлама. Він нам і треба.

— Готуйте вибухівку! — крикнув я Поліні. — Прив’язуйтеся і ставайте на крило! Залиште по десять сантиметрів шнура! Слідкуйте за моєю рукою! Коли махну — кидайте!

Князівна безстрашно вилізла на нижнє крило, поставила ящик із вибухівкою. В зубах у неї блиснув ніж. Я вже бачив палац Харламова, що добре освітленим островом наближався до нас. Онде охоронці озброєні, онде собаки дебелі. А он і сам палац. Крило для прислуги, крило для самого Харлама, купол концертного залу. Там горіло світло у вікнах — мабуть, Харлам слухав спів Анюти. Далі