Читати книгу - "Білі зуби"

Він зігнувся над шухлядою і знову спробував заштовхати її на місце.

— Я серйозно. Я не знаю, як ти можеш так працювати. Мої шкільні причандали — і ті краще поскладані, а я не займаюся Світовим Пануванням.

Маркус подивився на неї з підлоги. Вона виглядала, як гірський хребет з такого кута зору; м’яка і пухнаста версія Анд.

— Слухай, як тобі така ідея: я плачу тобі 15 фунтів на тиждень, якщо ти за цей тиждень двічі приходиш і даєш раду цій паперовій катастрофі. Ти собі повчишся, а я одержу те, що вже давно мав зробити. Га? Як тобі це?

Як їй це? Джойс уже платила Міллату тридцять п’ять фунтів на тиждень за такі дрібниці, як догляд за Оскаром, миття машини, прополювання грядок, миття вікон і викидання непотрібних паперів. За що вона насправді платила — це, звісно, за присутність Міллата. За енергію навколо себе. І за надію.

Айрі розуміла, у що вона вплуталася. Вона приймала рішення не п’яною, сторопілою, з відчаю чи розпачу, як Міллат. Більше того, їй самій цього хотілося; їй хотілося злитися з Чалфенами, бути з ними однієї плоті; відділитися від хаотичної, випадкової плоті власної сім’ї та трансгенно злитися з чужою родиною. Унікальна тварина. Новий вид.

Маркус спохмурнів:

— Ну, чого так довго думати? Я хотів отримати відповідь ще в цьому тисячолітті, якщо ти не проти. То як тобі ідея?

Айрі ствердно кивнула і посміхнулася:

— Кльово. Коли починати?

Алсані та Кларі це все не надто подобалося. Але їм знадобилося трохи часу, поки накопичилися докази і зібралося невдоволення. Клара тричі на тиждень відвідувала вечірні курси (предмети: Британський імперіалізм від 1765 року до сьогодні; Середньовічна література Вельсу; Чорний фемінізм), Алсана ж сиділа за швейною машинкою весь світловий день, подарований Аллахом, а навколо неї гриміла сімейна війна. Вони говорили по телефону досить рідко, а бачилися — ще рідше. Але обидві, незалежно одна від одної, відчували неприязнь до Чалфенів, про яких їм доводилося чути дедалі частіше. Після кількох місяців таємного спостереження Алсана впевнилася, що це саме до Чалфенів ходив Міллат, коли регулярно зникав з дому. Що ж до Клари, то вона вже давно бурчала на Айрині волейбольні відмазки. Цілі місяці тільки й звучало, що Чалфени те, Чалфени се; Джойс сказала таку чудову річ, Маркус такий жахливо розумний. Але Клара була не з тих, хто одразу здіймає скандал; вона пристрасно бажала Айрі добра; і вона завжди була переконана, що готовність жертвувати становить дев’ять десятих доброго батьківства. Вона навіть запропонувала влаштувати зустріч із Чалфенами, але або Клара мала параною, або Айрі старанно уникала цього. І чекати допомоги від Арчібальда було марно. Він бачив Айрі поспіхом, коли вона забігала додому прийняти душ, переодягнутися або перекусити, і його не надто турбувало, що вона без кінця торочить про дітей Чалфенів (Звучить гарно, люба), чи про те, що каже Джойс (Так і сказала? Дуже розумно, люба), чи про те, що каже Маркус (Звучить, наче це сказав Айнштайн у його віці, ге, люба? Ну, і добре для тебе. Мушу бігти. Ми зустрічаємося із Семмі о восьмій в «О’Коннела»). Арчі був товстошкірим, як крокодил. Батьківство у його розумінні — це була така надійна позиція (найнадійніша позиція в Арчиному житті), що йому й на думку не могло спасти, що хтось може зняти цю корону йому з чола. Тож Кларі залишалося кусати губи на самоті, сподіваючись, що вона не втрачає своєї єдиної дочки, і мовчки сковтувати кров.

Але Алсана врешті-решт вирішила, що раз пішла тотальна війна, то їй потрібен союзник. Наприкінці січня 1991-го, коли Різдво та Рамадан були вже щасливо позаду, вона взялася за телефонну трубку.

— То ти знаєш про цих Чаффінсів?

— Чалфенів. Здається, правильно Чалфен. Так, вони батьки друзів Айрі, так мені здається, — сказала Клара нещиро, сподіваючись перше почути те, що знала Алсана. — Джошуа Чалфен. Вони виглядають на гарну сім’ю.

Алсана чмихнула:

— Я буду називати їх Чаффінсами — брудні пташки-англікашки, що вічно намагаються склювати найкраще насіння! Їхні птахи обскубують мені кущі, а ці Чалфени роблять те саме з моїм хлопчиком. Але вони ще гірші; вони як зубаті птахи, як птахи із гострими іклами — вони не просто крадуть, вони роздирають на шматки! Що ти про них знаєш?

— Ну… загалом, нічого. Вони ніби допомагають Айрі та Міллату з уроками, це те, що вона мені сказала. Я впевнена, там нема нічого поганого, Алсі. І Айрі тепер добре встигає в школі. Вона рідко буває вдома, але тут я не можу втручатися.

Клара почула, як Алсана люто хряпнула долонькою по поручню:

— Ти їх бачила? Бо я їх не бачила, однак вони дозволяють собі давати моєму синові гроші та притулок, так ніби він їх не мав, — і наговорюють на мене, це точно. Тільки Аллах знає, що він там їм говорить про мене! Хто вони такі? Я про них нічогісінько не знаю! Міллат стирчить там весь час, а я не бачу зовсім, щоб його оцінки ставали кращими, і курить він, як чоботар, і спить з дівками. Я пробувала говорити Самаду, але він собі на своїй хвилі — просто не слухає. Тільки репетує на Міллата, а до мене навіть не говорить. Ми намагаємося дістати гроші, щоб повернути Маджіда і послати його до хорошої школи. Я зі шкіри пнуся, щоб ця сім’я трималася купи, а ці Чаффінси її роздирають на шматки.

Клара закусила губу і мовчки кивнула.

— Ти ше там, жінко?

— Так, — сказала Клара. — Так. Бачиш, Айрі, ну… вона просто обожнює їх. Мене це спочатку засмучувало, але потім я подумала, що я просто накручую себе. Арчі каже, що я себе накручую.