Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Більш складним вважається виникнення стану шудр. Основними тут вважаються дві причини: збільшення числа тих, хто втратив економічну самостійність, і розвиток ремесел, які ставали основними заняттями розорених співплемінників, котрі позбулися колишнього громадянського статусу. Вони переважно й склали четвертий стан, великою мірою залежний від трьох перших станів.

Вищим суспільним станом були брахмани. Вважалося, що їхніми вустами промовляють боги, бо ж і походили вони з вуст, найчистішої частини Брахми. За допомогою брахманів і їхніх ритуальних дій люди спілкуються з небожителями й отримують від них блага, ласку й милосердя. Добробут людини, за уявленнями ведійських аріїв, залежить від богів, а взнати їхню волю і впливати на них могли тільки жерці-брахмани. Тільки вони могли знайомити людей зі священними текстами, здійснювати різноманітні жертвоприносини та обряди, серед них і пов’язані з коронуванням царя. Звідси і їхній величезний вплив на суспільне й політичне життя країни. Придворний жрець — пурохіта, досл. «поставлений попереду», мав неабиякі можливості впливати на царя, правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, їхньою власністю не міг розпоряджатися навіть цар, а вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином.

Однак реальна влада — військова сила, матеріальні ресурси — перебувала в руках кшатріїв. Така ситуація відбита в текстах, над якими «попрацювали» жерці-брахмани. Але буддійські та джайнські твори подають іншу схему: суспільну ієрархію очолюють кшатрії. Навіть у ведійських джерелах, де незмінно підкреслюється вищість брахманів, трапляються вказівки, що кшатрій — ви<306>щий брахмана. В епосі ця позиція ще виразніша: кшатрії змальовуються вищими за брахманів і такими, що мають фактичну владу в суспільстві.

Основну масу повноправних вільних общинників складали вайш’ї — переважно землероби й скотарі. Вони давали необхідні кошти на утримання державного апарату, жерців і знаті. З часом вони стають податковою верствою і не мають однакових прав із брахманами й кшатріями. Проте в економічному плані вайш’ї були цілком самостійні, мали право володіти землею і відігравали значну роль у державному управлінні. Вони постачали переважну масу пішого війська для ополчення, хоча провідною військовою силою були невеликі загони добре озброєних і підготовлених воїнів-кшатріїв. Про високий статус вайш’їв у ведійську епоху свідчать згадки про них поряд із кшатріями в ряді джерел.

Хоча джерела всіляко підкреслюють непохитність станових засад, у них містяться й дані, що перегородки між станами не були неподоланними. Навіть до брахманів іноді зараховувалися люди сумнівного, як на самих брахманів, походження. Порушувались і шлюбні заборони; суворо засуджувалося тільки одруження чоловіка нижчого стану з жінкою вищого стану. Проте одруження чоловіка більш високого стану з жінкою нижчого стану дозволялося. Втім, непоодинокі й шлюби першого типу, причому в найшанованіших епічних героїв.

Найважливішим обрядом, який підкреслює різницю між трьома першими верствами й шудрами, було посвячення — упанаяна. Воно прирівнювалося до другого народження людини, тому члени цих станів іще називалися двіджа або двіджаті — «двічінароджені». Шудр, які не проходили такого посвячення називали екаджа або екаджаті — «однонароджені». Обряд цей здійснювався в дитячому віці. Для брахманських дітей найчастіше вказується вік — 8 років, кшатріїв — 11, вайш’їв — 12. Найістотнішою частиною обряду є надягання на шию посвячуваного особливим чином сплетеного шнура — упавіта. Причому для кожного з трьох станів він сплітався з різної кількості ниток і з різного матеріалу.

Єдина згадка про шудр у «Ріґведі» міститься в її останній, найпізнішій частині. З цього можна судити, що ця верства сформувалася пізніше інших. У пізніших джерелах згадки про шудр частіші.

На індійському терені шудри не відбували обряду посвячення, і це позбавляло їх багатьох прав. Їм заборонялося вивчати веди й навіть слухати їх. Вони не могли брати участі в общинних культових <307> обрядах і дійствах, проте їм дозволялося здійснювати домашні пожертвини й обряд поминання предків. Шудра не міг посідати відповідальних посад у державі. Характерно, що ремеслом упродовж усього давнього періоду займалися переважно шудрі. Проте вже у ведійську епоху були заможні шудрі. У деяких джерелах вони іноді описуються як народжені без бога й ритуалу, але власники великих черід худоби. «Чхандоґ’я-упанішада» розповідає про шудру, котрий подарував брахманові тисячу корів, віз із запрягом, прикраси, а також дочку й село, де жив брахман (IV, 2). Оскільки худоба вважалася головним мірилом багатства, то вона робила заможних шудр у матеріальному плані достатньо незалежними.

Вищі стани мусили рахуватися з шудрами й у політичному житті. Зокрема, на церемонії коронації новий цар мусив звертатися за підтримкою не лише до трьох перших станів, а й до шудр. Їх радилося вводити до царської ради. З часом роль шудрів наближується до ролі вайш’їв. У «Махабгараті» мовиться:

«Якщо шудра не може забезпечити своє життя звичайними заняттями, тоді для нього допускаються торгівля, скотарство, ремесло» (ХІІ, 283.3).

«Артхашастра» й собі зазначає: «Обов’язок шудр — служити двічінародженим, ведення господарства (vartta — землеробство, скотарство й торгівля), ремесло, фах актора» (І.3).

Існує чимало свідчень про незалежне майнове становище шудр. Є навіть факти, коли заможний шудра наймав до себе на роботу інших шудр, а то й брахманів. Проте збагачення шудрі з точки зору брахмана вкрай небажане, бо тоді шудра може кривдити брахмана.

Численні дані засвідчують, що шудрі займалися, причому на власний розсуд, різноманітною виробничою діяльністю. Вони могли бути незалежними в майновому плані і вважатися правоздатними членами суспільства. Відбувалося поступове їхнє зближення з трьома іншими станами, навіть з’являлися царські династії з шудр. Яскравим прикладом цього може бути Шудрака — цар і водночас видатний драматург, який жив у середині І тис. н.е. Реальне існування царів-шудр підтверджує і такий припис «Ману-смріті» благочестивому брахману: «Хай не проживає він у державі шудр» (IV. 61). А також у «Махабгараті»: «Якщо брахман, або вайш’я, або шудра буде кращим царем і захистить підлеглих, нехай він утримує владу на основі дгарми» (ХІІ, 79.35).

Китайський мандрівник Сюань Цзян у своїх записках про Ін<308>дію