Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Відкинувши непотрібну пластину на стіл, я швидко переодягнувся в джинси і футболку і, взувшись, схопив ключі від машини, збираючись трохи розвіятися. Закривши двері, спустився на підземну парковку і сів у свій автомобіль, шкодуючи, що все ж перед цим випив трохи алкоголю. Та й не збирався я нікуди їхати після вечора, але передача від Лії вибила мене з колії. Що ще їй було від мене потрібно, яким вчинком вона хотіла добити мене остаточно? Я і так півроку жив, немов за якоюсь пеленою: нічого не хотілося — ні відпочивати, як раніше, ні розслаблятися з жінками, тільки робота залишалася для мене тим самим. Або, зізнатися чесно, я став працювати ще більше й продуктивніше. Тепер я жив у квартирі, в місті. Будинок, який нагадував мені Лію, став чужим, тому що знаходитися там не вистачало сил. Мазохістом я себе не вважав, і рвати душу, дивлячись на те чи інше місце в будинку, яке зберігало спогад про кохану, я не збирався. Краще відразу здохнути, ніж мучити себе явними нагадуваннями про щасливе минуле. Що стосувалося моєї пам'яті, я завжди намагався себе чимось відволікти або зайняти, тому що з голови ця дівчина йти не збиралася. Вона завжди і всюди була зі мною, де б я не знаходився — на роботі або в спортзалі — вона приходила навіть уві сні.

З жінками я справді не зустрічався, тому що не бачив в цьому сенсу. Однією Ані мені вистачило, щоб зрозуміти: крім Лії я нікого не хочу. Раніше було нормою постійно міняти жінок, а тепер, пізнавши смак любові, я розумів, що жодне жіноче тіло не замінить моєї малої. Ні. Ченцем ставати я не збирався, але розумів, що мені просто потрібен час, щоб я хоч трохи зміг відійти від своїх почуттів.

Завівши двигун, я рушив авто з парковки, увімкнув голосніше музику і вирулив на дорогу. Кілька годин просто катався містом, розмірковуючи про своє життя, про те, чому вийшло саме так і саме зараз. Чому, коли я вперше покохав, моя дівчина, не схожа на жодну з тих, хто у мене був, вчинила так жорстоко зі мною. Та якби мною скористалася одноденка, я б і хвилини не переживав, до того ж вони зі мною і спали через гроші. До таких панянок щодо цього я претензій не мав, але Лія, вона ж інша — повна протилежність. Так, чорт забирай, вона навіть грошей не взяла, готель повернула. Що, врешті-решт, спонукало її до таких дій? Скільки б часу не минуло, я ніяк не міг повірити в те, що вона сказала тоді, але і причин думати інакше не було. Сьогодні вона мені довела, що у неї немає ніяких до мене почуттів, ніяких, крім ненависті. Я надовго запам'ятав погляд, наповнений відразою. І це, на жаль, боляче вразило.

Припаркувавшись, я заглушив двигун і втомлено потер очі. Знайшовши в бардачку пачку сигарет, я прихопив одну, і, вийшовши з прохолодного салону на спеку, яка трималася влітку навіть ночами, я прикурив, поглядом завмерши на вікнах, в яких горіло яскраве світло. «Якого хр*на я приїхав саме сюди?» — подумки запитав себе, не відриваючи погляду від вікна і, роблячи глибоку затяжку, обпік горло їдким димом. Звичайно, я знав де вона живе, знав, де вона мешкає зі своїм чоловічком, і спочатку не раз тут бував. А потім перестав приїжджати, тому що знати, що там, за стінами, вони ніжаться в обіймах один одного, було для мене занадто складним випробуванням. Я хотів, щоб вона обіймала тільки мене, цілувала тільки мене і любила... Так, я хотів, щоб дитина, яку вона носить під серцем, була моєю. Але, на жаль, все було зовсім інакше. Не мене вона любила, і дитина теж була не моєю. Я міцно стиснув ліву руку, намагаючись погасити в собі злість, а правою знову підніс сигарету до губ, зробив дві глибоких затяжки і викинув недопалок в бік.

Проклятий гіркий дим не допомагав забутися. Нічого вже не допомагало, навіть спортзал, в якому я проводив весь вільний час — більше, ніж в минулому житті. На мить замислившись, я не помітив, як опустив голову, спершись об двері машини, а коли підняв погляд, одразу побачив, як в потрібному мені вікні щось промайнуло, і штора злегка сколихнулася.

— Ідіот, — прошипів я на себе, розуміючи, що то була Лія, і я міг хоч ще на мить з нею зустрітися поглядом.

Чортихнувшись, я знову сів у прохолодний салон і, завівши двигун, швидко рвонув з місця, вивертаючи машину на центральну дорогу. Я розлютився на себе і свої почуття, які незрозуміло для чого привели мене до неї, до тієї, яка давно на мене наплювала. Та тільки я знав одне: як би вона мене не ненавиділа, як би не говорила, що я їй не потрібен, Лія для мене залишиться коханою і єдиною, навіть якщо я дозволю іншій жінці увійти в моє життя. У серці завжди буде тільки крихітка!

***

— Мішо, більше не потрібно стежити за пересуваннями Лії Олександрівни, — повідомив я, тільки-но чоловік присів навпроти мене в крісло.

— Зрозумів. Тоді я доповім, що знаю, і можу бути вільним?

— Ні. Я більше нічого не хочу знати. Можеш зайти в бухгалтерію і отримати зароблені гроші. Те ж саме передай і Денису.

— Даміре Тімуровичу, може все-таки... — почав Михайло, але я кинув на нього серйозний погляд, після чого він одразу ж замовк.

— Спасибі тобі, Мішо, за допомогу. Але на цьому, все!

— Гаразд. І вам спасибі, Даміре Тімуровичу, сподіваюся, ми змогли Вам хоч трохи допомогти, — він піднявся і пройшов до дверей, натиснув на ручку, і, виходячи, вимовив: — Щасти Вам!

Наступної секунди я залишився один, розуміючи, що більше не буде ніякої інформації про мою дівчинку. І від цього усвідомлення мене накрило, очі заслала пелена, а серце ухнуло вниз, немов зірвалося і почало падати. Але я повинен опанувати себе, бо не можу все життя стежити за нею — просто не можу! Не маю права!