Читати книгу - "Війна Калібана"

- Гальо, всі – по гучному зв’зяку мовив Алекс, - назвемо це сніданьом. Маєте пару хвилин би ваші кишки вернулиси до вашого черева і вздримоси на камбузі. Разом п’єтнайціть хвилин, то кіш тиси закім можете.

Пракс глибоко вдихнув, видихнув крізь зуби і сів. Все тіло було йому як побите. Ручний термінал підказав що наразі прискорення складає третину g, що співпадало з відчуттями. Перекинув ноги через край і коліна волого, болісно стали на місце. Він натиснув на терміналі кнопку.

- Ой, я не впевнений що зможу ходити, - мовив він, - мої коліна.

- Тримайся, доку, - долинув з гучномовця голос Амоса, - я прийду і гляну. Я наразі найбільш схожий на те, що можна назвати медиком, якщо ти не бажаєш пройти через лазарет.

- Просто не пробуй приварити їх назад. Це не працює, - підколов Голден.

На каналі запала тиша. В очікуванні, ботанік перевірив вхідні. Перелік був задовгим для одного екрану, але так було завжди, відколи вони опублікували звернення. Заголовки листів змінилися.

ГВАЛТІВНИКІВ ДІТЕЙ ТРЕБА КАТУВАТИ ДО СМЕРТІ НЕ СЛУХАЙ НЕНАВИСТНИКІВ Я ТОБІ ВІРЮ МІЙ БАТЬКО РОБИВ ЗІ МНОЮ ТЕ САМЕ ПОВРЕНИСЬ ДО ЙСУСА ПОКИ НЕ ЗАПІЗНО

Він їх не відкривав. Він пошукав у новинах своє їм’я, Мей і побачив сім тисяч активних стрімів з цими ключовими словами. Нікола була лише в п’ятидесяти.

Колись були часи і він кохав Ніколу, або думав що кохав. Він так сильно хотів близькості з нею, як ні з ким до того. Він сказав собі що були і хороші часи. Ночі, які вони проводили разом. Мей вийшла з тіла Ніколи. Важко повірити що щось, настільки дорогоцінне і важливе в його житті також було частиною жінки, яку, згідно з доказами він ніколи на справді не знав. Навіть як батько її дитини, він не знав жінку, яка могла зробити той запис.

Він відкрив відео на ручному терміналі, увімкнув камеру для селфі і облизнув губи.

- Нікола…

Через двадцять секунд він вимкнув камеру і видалив запис. Йому не було чого сказати. Хто ти така і хто, на твою думку, я? пасували б найкраще але відповіді на обидва питання були йому байдужі.

Він повернувся до повідомлень, увімкнув фільтр по іменам людей, які допомагати йому з розслідуванням. З останнього разу нічого нового не надійшло.

- Привіт, Доку, - в крихітну кімнату незграбно увійшов Бертон.

- Мені шкода, - вимовив ботанік відкладаючи термінал назад у тримач, зліва від проти перевантажувального крісла, - щось сталося під час останнього прискорення.

Він вказав на коліна. Їх роздуло, але не так погано як він очікував. Менґ вважав що вони мали би бути вдвічі більшими проти звичного розміру, але протизапалювальні, які потрапили йому у синьожилу робило свою роботу. Амос кивнув, поклав руку на груди і штовхнув назад на ліжко.

- В мене так іноді палець на нозі вискакує, - сказав він, - малесенький дрібний суглоб, але поверни його під неправильним кутом при перевантаженні і пече як курва. Намагайся не напружувати, доку.

Механік двічі зігнув коліно, відчуваючи як суглоб треться, - все не так погано. Давай-но виправимо. Ось так.

Амос узяв вченого за кісточку однією рукою, вперся у раму крісла іншою і повільно але нестримно потягнув. Коліно вибухнуло болем а потім в глибині щось волого луснуло і в голові запаморочилось від сухожилля, що посунулось по кістці.

- Ось, маєш, - сказав здоровань, - ми повертаємось до прискорення. Упевнись що нога твоя у правильному положенні. Ще одне перенапруження прямо зараз і в тебе вилетить колінна чашка, ясно?

- Ясно, - Пракс намагався підвестися.

- Мені не просто таке казати, доку, - кремезний механік знову поклав руку йому на груди і штовхнув назад на ліжко, - тобто в тебе був тяжкий день і все таке. Але ти знаєш як воно буває.

Ботанік скривився. Кожен м’яз на його обличчі почувався надвердженим.

- В чому справа?

- Та про цю маячню, що її торочать про тебе і дитину. Це ж все лайно, еге ?

- Звісно.

- Бо іноді, знаєш, речі трапляються навіть коли ти не бажаєш. Важкий день, на нервах можливо? Або, холера, випив трохи. Деякі речі, які я робив коли геть синій був? Я навіть не знав, поки мені не розповідали, - посміхнувся Амос, - просто, хочу, сказати, якщо в цьому є хоч зернятко правди, з якого почалося все це перебільшення, воно б на краще якби ми про це дізналися зараз, вірно?

- Я ніколи не робив нічого з того, про що вона казала.

- Доку, мені можеш сказати правду. Я зрозумію. Іноді мужики вчворюють. Але поганими їх це не робить.

Пракс відхилив бертонову долоню в бік і все таки сів. Коліно почувалося значно краще.

- Взагалі-то, - сказав він, - це робить їх поганими.

Вираз Амосового обличчя пом’якшав, його посмішка змінилась, але вчений не міг зрозуміти в який бік.

- Все в порядку, доку. Як я вже казав мені таке не просто говорити. Але я мав запитати.

- Все добре, - сказав вчений, підвівшись. На секунду здалося що коліно може підвести, але воно не підвело. Він зообив крок на пробу, потім ще один. Спрацює. Він повернув у бік камбузу, але розмову ще не було закінчено: - А якби я це зробив. Всі ті речі, чи тобі б це було норм?

- Ні, блядь. Я б тобі шию зламав і через шлюз викинув, - Амос поплескав його по плечу.

- Ну, - Менґові полегшало в грудях, - дякую тобі.

- Звертайся.

Коли він з Бертоном увійшли на камбуз, там вже зибралися троє інших, проте відчуття наповненості на половину мало місце. Менше. Наомі і Алекс сиділи за столом навпроти один одного. Ніхто з них не виглядав змученим настільки, наскільки почувався Пракс. Голден повернувся від стіни з мисками зробленими зі сформованої піни у кожній руці. Брунатна бовтанка пахла теплом, землею і приготованим листям. Варто аромату досягти його носа, як Пракс відчувся зголоднілим.

- Сочевичної юшки? – запитав капітан, коли вчений і механік вмостилися з алексового боку.

- Було б чудово, - відказав ботанік.

- Я візьму просто тубу жижи, - відказав Амос, - від