Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

престолу Константинопольського, й инші зміни і додатки, синодів же старих пошкодження, зроблені старійшинами Візантійської Церкви Сергієм, Пирром і Павлом. Ті новаторства всім Церквам є відомі, через ту причину не приєднуюся, раб ваш, до Константинопольської Церкви. Хай заберуться від Церкви спокуси, покладені вищеназваними мужами, хай заберуться з тими, що їх постановили, і перепона зі стежки хай відкинеться, і ви гладкою дорогою Євангелія, від всілякої єресі очищені, ідіть. І коли побачу Церкву Константинопольську такою, як же раніше була, тоді і я буду в ній, як же було колись, і піду до спільноти тої без всілякого вмовляння людського. А поки в ній єретичні спокуси і спокусниками архиєреї будуть, доти ніяке не вмовить мене слово чи діло, щоби колись до них приєднатися. Сказав єпископ Теодосій: "Що погано ми ісповідуємо, що сопричастя з нами відчужуєшся?" Сказав преподобний Максим: "Якщо одна дія божества і людськости Спасителевої, як ви говорите, чи можна тоді вірити святим Отцям, які говорять: "У кого ж одна дія, в того і єство одне". То ви святу Тройцю не Тройцею, але четверицею ісповідуєте, наче Воплочення Слова було співприродне і відступило від спорідненої за людською природою тотожністю, яку має з нами і з Пречистою Дівою Богородицею. Відступивши ж від спорідненої тотожности, утворився инший склад, співприродний Слову, бо ж і Слово співприродне Отцеві й Духові, і утворюється уже не Тройця, але четвериця. Знову, коли відкидаєте "діяння" і стверджуєте, що є одна воля божественности Христової і людськости, применшуєте Його самостійність у роздаванні благ. Бо якщо кожне єство свого власного не має "діяння", то якщо й захоче комусь благодіяти, то не зможе, бо відняте в нього благодіяння, адже без звершення і дії природної жодна річ діяти щось і звершувати не може. Далі ж і про плоть Христову говорите, що є у двох природах воля одна; ісповідуєте, що воля — творець усіх віків і всього живого, разом з Отцем, і Сином, і Святим Духом, природою ж створена. Чи точніше сказати: волею є Безначальна [бо Воля Божа є Безначальна, як же і божество не має начала] природою ж своєю плоть новостворена. Це ж ісповідувати є не лише нерозумно, але й безбожно, бо не лише кажете, що просто одна лише є в Христа воля, але та божественна, божественної ж волі ніякий початок чи кінець назватися не може, як же і божеству самому. Забираються в Христа Господа всі знамення і знаки, якими ж пізнаємо божество його і людськість, коли законом і "Типосом" стверджуєте, що ані одна, ані дві в ньому волі чи дії називаються: не одна, бо розділяється на дві, не дві, бо зливаються в одну". Таке й більше [як же Анастасій, учень його, просторо про те пише] до них говорив святий — почали вони блуд свій пізнавати. Сказав же єпископ: "Прийми написаний царем типос не як точну віри догму, але як рішення тих, що сумніваються, не догматично-бо, але за рішенням написано". Сказав святий Максим: "Якщо типос не є догмою, що встановлює, що одна Господа нашого воля і дія, то нащо варварам і тим, хто не знає Бога, народам передаєте мене марно? Чому засуджений я перебувати у Визії, і співслужники мої одні в Пербі, инші в Месеврію вигнані?" Коли згаданий ж був собор той помісний у Римі, якого блаженний Мартин, папа, зібрав на прокляття монотелетів, сказав Теодосій-єпископ: 'Не є авторитетний собор той, бо не царським був велінням". Сказав преподобний: "Якщо собори, які відбуваються, царським велінням утверджені, то не є благочестивою віра. Візьми собори проти єдиносутности, які царським велінням відбувалися, — на них же хульно догматизували, що Бог Син не є єдиносущним Богові Отцеві, — перший у Тирі, другий в Антіохії, третій у Селевкії, четвертий у Константинополі під Євдокієм-аріянином, п'ятий у Нікеї, шостий у Сирмії, а через довгий час сьомий в Ефесі, на ньому ж старійшиною Діоскор був, — ті всі собори веліннями царськими збиралися, проте всі були відкинені й анатемі передані, бо в них уставлені були догми безбожні й богопротивні. Чому ж не відкидаєте собору того, який скинув Павла Самосатійського й анатемі його передав? Був же той собор під Діонисієм, папою Римським, і Діонисієм Олександрійським, і Григорієм Чудотворцем, що й старійшиною був тому собору, а собор той відбувався без царського веління, проте авторитетний є і не відкидається. Ті собори Церква правовірних знає, які праведні і святі, їх же праведні догми праведними виявилися. І справді, як же знає твоя святість й инших навчає, що в кожній християнській країні двічі помісним соборам на захист спасенної віри нашої на виправлення тим, хто його потребує, канони велять бувати, проте велінь царських не згадують". По довгій же бесіді і з обох сторін міцному протистоянні богомудрі й добромовні Максима преподобного уста і святим Духом урухомлений язик здолали противників, і сиділи вони мовчки довго, похилені голови й очі додолу опущені мали. Тоді, розчулившися, почали плакати, і, вставши, поклонилися святому, також і він їм взаємно поклонився, і, помолившися, з радістю погодилися із правовірним ісповіданням Максимовим і люб'язно його прийняли, і так, як і він, вірувати й ісповідувати, ще ж і царя до того ж приводити правовір'я обіцяли. Щоб усе ж те було міцним, цілували божественне Євангеліє, і Чесний хрест, і святу ікону Спасителя і Богородиці. Тоді, досить про корисне побесідувавши й один одному цілування в Господі і мир давши, повернулися Теодосій-єпископ і патриції до Візантії. І коли сповістили цареві все сказане і зроблене, розгнівався цар вельми, і було так, що єпископ Теодосій і обидва патриції, царського боячися гніву, знову на єресь повернулися. І посланий був знову Павло Патрикій у Визію, щоб привести звідти Максима преподобного до Царгороду, проте з честю. Коли ж він приведений був, дано було йому перебувати в монастирі Теодора святого.

На наступний день послані були до преподобного від царя два патриції — Єпифаній і Троїл. Вони з багатьма мужами сановитими, що за ними йшли, з воїнством ж і слугами, з гордістю і славою мирською прийшли. Прийшов же з ними і вищезгаданий єпископ Теодосій, його ж преподобний Максим чекав і сподівався звершення його обітниці про те, що не лише сам він праведно віруватиме, але і царя та инших до правовір'я наверне. Але той сказав неправду, більше догоджаючи цареві земному й суєтному світові, аніж Цареві Небесному і його святій Церкві. Коли ж усі сіли і преподобного сісти переконали,