Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У людей трохи інакше (імпульси через покришку мосту?.. ретикулярна формація?.. недостатньо інформації). Цілковите руйнування структури LC у людини призводить до пригнічення фази швидкого сну. Тобто якщо зруйнувати цей вимикач, я просинатимуся, щойно істоти атакуватимуть мене. Уві сні потрібно опиратися, й активні рухи вириватимуть зі сновидіння.
Чи зможу я в такому разі взагалі спати? Невідомо. Доведеться з’ясувати…
Стосовно інших побічних ефектів знайшла лише про загальмованість моторики (але звідки це?.. хто й на кому проводив дослідження?.. забагато питань), однак, гадаю, із цим я впораюся. Ще поліфагія[25] та полідипсія[26]. Із цим абсолютно точно живуть. По-моєму, це єдине, що може мене врятувати.
Найбільша проблема: як ліквідувати LC? Хірургічним шляхом? Можливо. Але хто на таке погодиться?
Божевілля…
Не вдається втримати в голові більше як два-три слова водночас. Якби не ці записи, забувала б, що робила хвилину тому.
І Яків стоїть за дверима. Чую його дихання. Це до всирачки лякає…
Дівчина стиснула «Молескін» так, що спітніли долоні. Дихання стало частим і неглибоким. Залишився останній запис. Почерк став майже зовсім нерозбірливим. Піднісши записник до очей, Рута вгризлася в текст.
«Щойно виши… випитала… ні. Щойно вичитала!..»
12.06.2019
Щойно вичитала. Рік тому обл. протипухлинний центр виграв ґрант на купівлю обладнання. Місяць тому поставили лін. приск. ост. покол. VARIAN із можливістю 3D-картування органів.
Уже налаштований?
Сподіваюся, так, інакше мені кінець.
Завідує центром д.м.н. О. Ф. Русецький.
Його син – Тимофій Русецький, анестезіолог у реанімації міськ. лікарні.
Це шанс.
Треба поговорити з Рутою.
І все. На тому щоденник закінчувався.
Дівчина перегорнула сторінки назад і ще раз побіжно переглянула прочитане. Багато незрозумілого. REM- стадія, якийсь доктор Jouvet, locus coeruleus, спинно-бокова покришка мосту, поліфагія, полідипсія, купа скорочень – «лін. приск. ост. покол. VARIAN». Годі й думати, щоб усе запам’ятати. Втім Рута знала, що робити.
(мозоль)
Вона згорнула «Молескін» і, витягнувши шию, закрутила головою. Попід напівспущеним переднім колесом КрАЗа стояв ящик з інструментами. Рута присіла біля нього, попорпалася всередині та знайшла пластмасову коробку з набором різців для токарного верстата. Ріжучі краї потемніли від часу, проте залишалися достатньо гострими.
Дівчина повернулася до бетонного стенда. Поклала перед собою Аннин щоденник, відшукала запис за 10 червня та дістала з коробки найтонший різець. Потім відсмикнула шорти й, закусивши нижню губу, заходилася видряпувати на своєму стегні ключові слова:
Перевівши подих, Рута взялася за «спинно-бокова покришка мосту», але встигла видряпати лише літеру «с», коли її слуху торкнувся скрип дощок за дверима. Хтось увійшов до навчального корпусу та крокував коридором. Це миттю вибило з дівчини всі думки. Вона схопила записник, притиснула його до грудей, обвела сполоханим поглядом приміщення та метнулася до стенда з укритою пилом газотурбінною установкою в найтемнішому закутку.
Щойно Рута присіла навпочіпки за камерою згоряння, високі двері, скреготнувши, прочинилися, й до лабораторії хтось ступив.
88
Дерев’яні двері захряснулися з легким стукотом. Рута вистромлювала голову з-за бетонної опори під камерою згоряння, проте вхід затуляло громаддя КрАЗа і їй ніяк не вдавалося побачити, хто зайшов. Душа аж у п’яти сховалася.
Секунд двадцять від входу не долинало жодного звуку (якщо не зважати на приглушений гуркіт з вулиці). Рута ковзнула поглядом по архіпелагу стендів, а потім озирнулася на вікна. Небо залишалося чистим. Принаймні поки що. Дівчина знову вп’ялася очима у вантажівку. Хто там? Сновида?
Нарешті з-за кабіни КрАЗа почулися кволі звуки. Підлога в лабораторії була бетонною, і Рута, нашорошивши вуха, розрізнила ледь вловне човгання. Кроки. За мить вона розгледіла знайому постать із вузькими плечима та м’якими руками без натяку на м’язи.
Марк Грозан.
Рута подумала, що повинна б відчути полегшення, проте чомусь ефект виявився протилежний – вона ще дужче напружилася.
(щось, що має людську подобу, проте людиною не є)
Хлопець повільно обігнув вантажівку, на секунду затримався біля бетонної тумби, на якій сиділа дівчина, зміряв поглядом різці, а тоді посунув далі й зупинився по центру павільйону. Повільно повів головою зліва направо.
«Ти тут?» – неочікувано дзвінко гукнув він.
У-у-ут… у-ут… ут… сповзло стінами відлуння.
Рута здригнулася та втиснула голову між пліч.
«Ей!» – крикнув Марк.
Зрештою дівчина зміркувала, що сидіти у своєму закапелку безглуздо, – він визначив, що вона тут, – і, випроставшись, виступила з-за турбіни.
«О, – хлопець звів брови, – чому ховалася?»
«Думала, це хтось із них, – Рута кивком показала на північ, – із тих потвор».
Марк рушив до неї. На ходу махнув рукою на вікна.
«Але ж темряви нема».
«Ну, – дівчина стенула плечима, – міг бути сновида».
Він наблизився та застиг майже впритул. Помітив Аннин записник.
«Чим ти займаєшся?»
Рута зрозуміла, куди він дивиться.
«Це щоденник людини, яка, ймовірно, здогадалась, як мені покінчити, – вона знову махнула головою в бік дверей, – з усім оцим».
Марк спохмурнів.
«Минулого разу я розповів тобі, як із цим покінчити». Дівчині раптом здалося, що якби поглядом можна було вбивати, вона би вже корчилась у передсмертній агонії. «Чому не послухала мене?»
Рута скоса кинула погляд на «Молескін» і зміркувала: Звідки він знає?
«Я була біля того будинку».
«Але нічого не зробила!»
«Я сама вирішуватиму, що мені робити», – вона старалася, щоб голос звучав рівно.
Хлопець зустрів її слова крижаним мовчанням.
Рута раптом запитала:
«Ти ж насправді неживий?»
«Такий самий мертвий, як і ти», – буркнув Марк.
«Я в цей момент сплю під будинком на Крушельницької та бачу сон».
Він усміхнувся:
«Звідки тобі відомо, що й я не сплю?»
Але де? – учепилася за його слова Рута. – Де ти спиш?
«Ти зник безвісти в реальному житті. Я тебе впізнала».
Хлопець на це ніщо не відповів, але й не здивувався.
«Ти хочеш вибратися?» – випалила дівчина.
Марк тужливо глипнув на неї – на секунду на обличчі проступила гримаса, ніби хлопцеві скрутило живіт, – але нічого не сказав.
«Я не доганяю, навіщо це тобі?»
«Що саме?» – запитав він.
«Що це тобі дасть?»
«Я не розумію тебе».
«Чому ти не намагаєшся звідси вибратися?»
Він подивився на північ, власне, ковзнув поглядом по глухій стіні, та відповів:
«Ті потвори не за мною женуться».
«А чому? – не вгавала дівчина – Чому вони тебе ігнорують?»
«Бо я не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доки світло не згасне назавжди», після закриття браузера.
