Читати книгу - "Бляшаний барабан"

— Сьогодні вранці, коли я голився, смерть Сталіна просто накрила мене мокрим рядном, — уїдливо казав він, допомагаючи Клепові вдягти пальто.

Клеп — його широке обличчя святобливо залисніло, мовби від смальцю, — показав на чорну стрічку в себе на рукаві.

— Через те ж я й ношу жалобу, — зітхнув він і, мавпуючи Армстронґову трубу, видав кілька похоронних тактів у дусі нью-орлеанського диксиленду: — Тррра, тра-та-та, тра-та-та, та-та-та. — І вшився за двері.

А Вітляр лишився. Сідати він, щоправда, не схотів, ба більше — заходився пританцьовувати перед дзеркалом, і ми з чверть години порозуміло всміхались один до одного, аж ніяк не маючи на увазі Сталіна.

Уже й не пригадую, який я мав тоді намір — відкрити Вітлярові свою таємницю чи спровадити його за двері. Принаймні я зробив знак, щоб він підійшов до ліжка, зробив знак, щоб він нахилився, й прошепотів у його лапате, як лопух, вухо:

— Порошок для шипучки! Ти знаєш, Ґотфріде, що це таке?

Вітляр, ужахнувшись, відскочив від мого заґратованого ліжка, тицьнув у мене вказівним пальцем і патетично, з властивою йому театральністю просичав:

— Дияволе, пощо ти надумав спокусити мене своїм порошком для шипучки? Невже ти й досі не знаєш, що я — янгол?!

І Вітляр, справді мов той янгол, випурхнув з палати, не проминувши нагоди насамкінець іще раз зазирнути до дзеркала над умивальником. Ні, ця молодь поза мурами нашого лікувально-опікунського інтернату таки якась дивна, ще й досить манірна.

А потім прийшла Марія. Вона була в новому, пошитому на замовлення весняному костюмі й елегантному мишачо-сірому капелюшку з вишуканим, хоч і скромним, солом'яно-жовтим оздобленням і цю споруду не скинула навіть у палаті. Марія недбало привіталася, підставила мені щоку й відразу ввімкнула отого самого приймача, — вона його хоч і подарувала мені, проте, схоже, вважає, що користуватися ним має сама. Бо в дні відвідин та огидна пластмасова коробочка замінює частину наших розмов.

— Ти сьогодні вранці чув, що передавали по радіо? Оце клас! Як гадаєш? Чи ти іншої думки?

— Так, Маріє, — стримано відповів я. — Від мене теж не стали приховувати, що помер Сталін. А тепер прошу тебе, вимкни радіо.

Марія мовчки послухалася, потім сіла — так само в капелюшку, — і ми, як завжди, завели мову про Куртика.

— Уявляєш, Оскаре, цей шибеник уже крутить носом — не хоче носити довгих панчіх, а вже березень, ще може похолоднішати, он і по радіві казали.

Я пустив повз вуха те, що казали по радіо, однак щодо довгих панчіх став на бік Куртика й промовив:

— Хлопцеві вже дванадцять, Маріє, ходити у вовняних панчохах він соромиться перед однокласниками.

— А мені його здоров'я важливіше, і нехай носить панчохи до Великодня.

Цей термін вона призначила так рішуче, що я спробував обережно заперечити:

— То купи йому вже ліпше лижні штани, бо довгі вовняні панчохи й справді мають жахливий вигляд. Ти згадай, яка сама була в його роки. Пам'ятаєш наш двір на Лабесвеґ? Малий Кесхен теж мусив носити довгі панчохи до самого Великодня, і що вони з ним зробили? А Нухі Айке, який так і зостався на Криті? А Аксель Мішке, який не діждався кінця і врізав дуба десь у Голландії? А Гарі Шляґер? І що ж усі вони зробили з малим Кесхеном? Вимастили ті довгі панчохи смолою, вони поприлипали йому до ніг, і хлопця довелося відвести до лікарні.

— Призвідцею була Зузі Катер, то вона винна, а не довгі панчохи!

Марія викрикнула ці слова розгнівано. Хоч Зузі ще на самому початку війни пішла допомагати зв'язківцям, а згодом нібито вискочила заміж у Баварії, Марія ненавиділа ту дівчину, лише на кілька років старшу від неї, такою лютою ненавистю й так довго, як уміють ненавидіти тільки жінки, що проносять свою неприязнь від юних літ до глибокої старости. Однак згадка про вимащені смолою панчохи в малого Кесхена таки трохи подіяла. Марія пообіцяла купити Куртикові лижні шаровари. Після цього ми перевели розмову на інше. Виявляється, про нашого Куртика можна розповісти й таке, що варте доброго слова. На останніх батьківських зборах штудіенрат Кьонеман відгукнувся про нього схвально.

— Уявляєш, за успішністю він — другий у класі. А в крамниці підсобляє мені так, що просто не можу нахвалитися.

Я задоволено кивнув головою і погодився вислухати розповідь про те, що нового з'явилося в делікатесній крамниці. Я підохочував Марію відкрити філію в Оберкаселі. Обставини сприятливі, казав я, кон'юнктура стала — про це я, до речі, краєм вуха почув по радіо, — й нарешті вирішив, що пора вже викликати дзвоником Бруно. Той прийшов і подав мені білого мішечка з порошком.

Свій план Оскар добре продумав. Нічого не пояснюючи, я попросив у Марії її ліву руку. Спершу вона надалася простягти мені праву, але похопилась і, похитуючи головою й усміхаючись, підставила другий бік лівої долоні, очікуючи, мабуть, що я її поцілую. Здивувалася Марія аж тоді, коли я повернув її руку долонею догори й між місячним та венериним горбочками витрусив з мішечка порошок. Вона не заперечила й проти цього, а злякалась аж тоді, коли Оскар схилився над її долонею й щедро полив слиною ту купку шипучого порошку.

— Та облиш ці дурниці, Оскаре! — обурилася вона, тоді підхопилась, відступила від мене й нажахано втупилася в порошок, що шипів і пінився зеленими пухирцями. Потім усе її обличчя — від чола до підборіддя — зашарілось. У мені вже ворухнулася надія, але цієї миті Марія ступила три кроки до умивальника, пустила воду — огидну воду, спершу холодну, потім теплу воду на наш шипучий порошок і, нарешті, вимила руки моїм милом.

— Часом ти буваєш і справді нестерпний, Оскаре! І що тільки подумає про нас пан Мюнстерберґ?

Благаючи виявити до мене поблажливість, вона перевела погляд на Бруно, який тим часом став у ногах ліжка й звідти спостерігав за моїм експериментом. Щоб Марії не довелося бентежитись і далі, я попросив санітара вийти з палати й, щойно він причинив за собою двері, ще раз підкликав Марію до ліжка.

— Невже ти забула? Прошу тебе, пригадай! Порошок для шипучки! По три пфеніги за мішечок. Ну, пам'ятаєш — маренка, малина? Як гарно воно пінилося й шипіло! А відчуття, Маріє, яке відчуття!

Але Марія нічого не пригадувала. Вона відчувала переді мною якийсь безглуздий