Читати книгу - "Маятник Фуко"

(Дж. Свіфт, Мандри Лемюеля Гулівера, III, 5)

Гадаю, що у своїх варіаціях на тему сновидінь Бельбо знову повернувся до думки про втрачену нагоду і до своєї обітниці відмови від творчости, складеної через його невміння вловити — якщо вона взагалі була — свою Мить. План виник тому, що він знайшов розраду в створенні фіктивних миттєвостей.

Я попросив у нього не пам’ятаю вже який текст, і він почав нишпорити по столі в купі рукописів, ризиковано звалених один на одного без жодного огляду на величину й обсяг. Він знайшов потрібний текст і, намагаючись вийняти його, перекинув решту на долівку. Течки розкрилися й аркуші вислизнули з-під слабких пружин.

«Хіба ви не могли це зробити, знявши спершу верхню половину стосу?» запитав я. Марна справа — він завше так робив.

Він, як звичайно, відповів: «Їх позбирає Ґудрун сьогодні ввечері. Мала ж вона мати якесь завдання у житті, інакше вона втратить свою тотожність».

Але того разу я був особисто зацікавлений у цілості рукописів, адже вже належав до штату видавництва: «Але Ґудрун нездатна скласти їх як належить, вона покладе аркуші не в ті папки, що треба».

«Якби вас почув Діоталлеві, він зрадів би до небес. Із цього вийшли б різні книги, еклектичні, випадкові. Цілком у логіці дияволістів».

«Однак тоді ми опинимося у становищі кабалістів, які витрачають тисячоліття, щоб знайти належну комбінацію. Ви просто ставите Ґудрун на місце мавпи, яка цілу вічність ударяє по клавішах друкарської машинки. Різниця лише у тривалості. З погляду еволюції ми б нічого не виграли. Чи нема програми, яка б дозволила Абулафії виконати цю роботу?»

Тим часом увійшов Діоталлеві.

«Звичайно, що є», сказав Бельбо, «і теоретично вона дозволяє ввести до двох тисяч даних. Достатьо мати бажання їх вносити. Припустімо, що це рядки можливих віршів. Програма питає вас, скільки рядків повинен мати вірш, і ви вирішуєте — десять, двадцять, сто. Відтак програма бере з внутрішнього годинника комп’ютера кількість секунд і рандомізує їх, вибирає навмання, тобто, пояснюю докладніше, утворює з них щоразу нову комбінацію. З десятка рядків можна отримати тисячі й тисячі випадкових віршів. Вчора я ввів у комп’ютер рядки типу тремтять молодії липи, мої повіки обважніли, якби азалії хотіли, життя своє тобі дарую і тому подібні. Ось деякі результати».

Рахую ночі, дзвенить систра…

Смерте, твоя перемога

Смерте, твоя перемога…

Якби азалії хотіли…

В серці світанку (ох, у серці)

ти, альбатросе зловісний

(якби азалії хотіли…)

Смерте, твоя перемога.

Тремтять молодії липи,

рахую ночі, дзвенить систра,

одуд вже чигає на мене.

Тремтять молодії липи.

«Є тут повторення, годі було їх уникнути, бо тоді програма надто б ускладнилася. Але повторення теж мають певне поетичне значення».

«Цікаво», сказав Діоталлеві. «Це змушує мене примиритися з твоєю машиною. Отже, якби я ввів у неї цілу Тору, а потім звелів — як його там? — рандомізувати її, чи пак вибирати навмання, оця штукенція здійснила б найсправжнісіньку Темуру і переставила б рядки Книги?»

«Звичайно, це питання часу. За кілька століть ти б упорався».

Я сказав: «Але якщо натомість увести туди кілька десятків фраз, узятих із творів дияволістів, приміром, що тамплієри втекли до Шотландії, або що Corpus Henrieticum з'явився у Флоренції 1460 року, а до того додати пару сполучних виразів, як очевидно, що, або це доводить, що, ми змогли б отримати сенсаційні відкриття. Відтак достатньо заповнити прогалини, враховуючи повторення як пророцтва, натяки та перестороги. У гіршому випадку ми вигадаємо нікому невідомий розділ з історії магії».

«Геніально», сказав Бельбо, «почнемо негайно ж».

«Ні, вже сьома. Завтра».

«Я це зроблю сьогодні ввечері. Допоможіть мені лишень хвильку, зберіть навмання з долівки зо два десятки аркушів, киньте оком на перше речення, яке вам трапиться, і це буде нашими вихідними даними».

Я нахилився й підібрав кілька сторінок: «Йосиф Ариматейський привозить Ґрааля до Франції».

«Чудово, записав. Давайте далі».

«За тамплієрською традицією, Годфруа Бульйонський закладає в Єрусалимі Великий Пріорат Сіону. Дебюссі був розенкройцером».

«Даруйте», мовив Діоталлеві, «але треба також увести якісь нейтральні дані, приміром, що коала живе в Австралії або що Папен винайшов скороварку».

«Мінні — наречена Мікі-Мауса», запропонував я.

«Ну, це вже занадто».

«І треба, щоб було занадто. Якщо ми допустимо можливість, що у цілому всесвіті є принаймні один факт, який не є одкровенням чогось іншого, ми втратимо дух герметичної думки».

«Рація. Нехай буде Мінні. І якщо ви дозволите, я б додав ще один фундаментальний факт — тамплієри причетні до всього».

«Це само собою зрозуміло», підтвердив Діоталлеві.

Ми займалися цим ще якийсь час. Відтак стало справді пізно. Але Бельбо сказав, щоб ми не турбувалися. Він продовжуватиме сам. Ґудрун прийшла сповістити, що вона зачиняє офіс, Бельбо ж заявив, що залишається працювати і попросив позбирати з підлоги аркуші. Ґудрун видала декілька звуків, які могли належати як латині sine flexione[166], так і черемиській мові[167], однак в обох цих мовах вони виражали обурення та прикре здивування, що свідчило про всезагальну спорідненість між усіма мовами, які походять від єдиного Адамового кореня. Вона виконала прохання, рандомізуючи краще від комп’ютера.

Наступного ранку Бельбо сяяв. «Спрацювало», сказав він. «Спрацювало і дало результати, на які я й не сподівався». Він простягнув нам видрук.

Тамплієри причетні до всього

Наступне неправда

Ісус був розп’ятий за Понтія Пілата

Мудрець Ормуз заснував у Єгипті Розу і Хрест

У Провансі є кабалісти

Чиє весілля відбувалося в Кані?

Мінні — наречена Мікі-Мауса

З цього випливає, що

Якщо

Друїди поклонялися чорним дівам

Значить

Симон Маг упізнає Софію у тирській повії

Чиє весілля відбувалося в Кані?

Меровінґи вважають себе королями за Божим правом

Тамплієри причетні до всього

«Трохи незрозуміло», сказав Діоталлеві.

«Ти не вмієш знайти пов’язання. І не надаєш належного значення запитанню, яке повторюється двічі: чиє весілля відбувалося в Кані? Повторення — це магічний ключ. Звичайно, я інтерпретую, але інтерпретувати істину є правом утаємниченого. Ось моя версія: Ісус не був розп’ятий, і саме тому тамплієри не визнавали хреста. Легенда про