Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

змішав своє сім’я із сім’ям твого батька Йосипа перед тим, як тебе було зачато, це було зовсім нескладно, й ніхто нічого не помітив. Але якщо сім’я змішалося, то як ти можеш бути певен, що я — твій син? Звісно, в таких випадках цілковитої певності ніколи бути не може, але я таку певність маю, адже я все-таки Бог. А навіщо тобі знадобився син? Позаяк на небі дітей у мене не було, то я мусив шукати розв’язання своєї проблеми на землі, не я перший до цього додумався, навіть у тих релігіях, де існують богині, які можуть зачинати дітей від богів, боги нерідко шукають собі пригод на землі, либонь, для розмаїття та й для того, думаю, щоб поліпшити людську породу, щоб там народжувалися герої й усе таке. А нащо тобі був потрібен син? Та аж ніяк не для розваги чи розмаїття, можеш мені повірити. Тоді навіщо? Бо мені потрібен був чоловік, який би допоміг мені тут, на землі. Ти Бог і можеш обійтися без будь-чиєї допомоги. Це вже друге питання.

Запала тиша, коли раптом у тумані, причому не з якогось певного напрямку, на який можна було б указати пальцем, почулися такі звуки, ніби хтось плив у воді, й судячи з його сопіння та відсапування, або не вмів добре плавати, або геть вибився із сил. Ісусові здалося, що Бог посміхається й не бажає уривати мовчанку доти, доки плавець не з’явиться у світляному, очищеному від туману крузі, посеред якого стояв їхній човен. Той несподівано з’явився з правого борту, попри те, що сопіння та плюскіт води долинали з лівого, темна, нечітко окреслена пляма, в якій у першу мить уява Ісуса побачила свиню з вистромленими над водою вухами, та вже через якусь мить стало очевидно, що то людина чи якесь створіння, на людину схоже. Бог обернув голову до плавця не лише з цікавістю, а й із таким виразом, ніби хотів підбадьорити його для останнього ривка, і цей його напівоберт, очевидно побачений тим, хто плив, спричинився до негайного результату, останні рухи плавця були швидкими й добре узгодженими між собою, не було навіть схоже, що він приплив із такої далечі, тобто від самого берега, ми хотіли сказати. Він ухопився руками за борт човна, тоді як голова ще залишалася напівзануреною у воду, й то були руки дужі, з широкими долонями, з міцними нігтями, ті руки, певно, належали тілові, що, як і в Бога, було велике, могутнє й дуже давнє. Човен загойдався на воді від поштовху, над водою вистромилася голова, за нею через борт перекинулося тіло, з якого ринули потоки води, а потім і ноги, й перед ними, наче Левіафан, що виринув із морських глибин, з’явився Пастир, про якого стільки років не було ні чутки, ні звістки, він промовив: А ось і я, і сів на борту човна, якраз на середині відстані між Ісусом і Богом, і, диво дивне, човен зовсім не нахилився в його бік, так ніби Пастир зумів зробити своє тіло зовсім невагомим або витав у повітрі, лише вдаючи, що сидить на борту човна. А ось і я, повторив він, сподіваюся, вчасно прибув, щоб узяти участь у розмові. Розмовляємо ми вже досить давно, але до суті ще не дійшли, сказав Бог, а тоді обернувся до Ісуса: — Це Диявол, про якого ми щойно згадували; Ісус подивився на одного, подивився на другого й побачив, що якби обстригти Богові бороду, вони стали б схожі один на одного, як близнята, хоч правда й те, що Диявол здавався молодшим, зморщок на обличчі в нього було менше, але це могла бути оптична ілюзія, або він просто вмів відводити очі. Сказав Ісус: Я його знаю, прожив чотири роки в його товаристві, коли він ще називався Пастирем, а Бог йому відповів: Треба ж із кимось жити, зі мною ти жити не міг, жити зі своєю родиною не захотів, тож і залишився один Диявол. Він сам мене знайшов, або ти послав мене до нього. Насправді ні те, ні те, просто ми з ним погодилися на тому, що для тебе це буде найліпший вихід. Тож він знав, що каже, коли устами біснуватого з країни Гадаринської назвав мене твоїм сином? Більш або менш. Тобто ви обидва мене обманули. Бути обманутою так чи інак — доля кожної людини. Ти ж сказав, що я не людина. І я це підтверджую, ми можемо сказати — якщо застосувати тут суто технічний термін — що ти втілився в людину. І що ж ви хочете тепер від мене? Це я від тебе чогось хочу, а не він. Але ж ви тут обидва, і я бачу, що його поява не стала для тебе несподіванкою, схоже, ти на нього чекав. Це не зовсім так, але я повинен зазначити, що в будь-якій справі з Дияволом слід рахуватися. Але якщо справа, яку ми сьогодні збираємося обговорити, ти і я, стосується лише нас двох, то чого він сюди приплив, чому ти не проженеш його геть? Можна прогнати геть той набрід, який Диявол тримає в себе на службі, коли він почне набридати тобі своїми діями чи словами, але із самим Дияволом так поводитись не годиться. Але якщо він сюди прийшов, то, виходить, ця розмова стосується і його. Сину мій, не забувай, я тобі вже казав: усе, що цікавить Бога, цікавить і Диявола. Пастир, якого ми по старій пам’яті так станемо називати, щоб не надміру часто згадувати ім’я ворога роду людського, слухав їхню розмову з досить байдужим виразом обличчя, так ніби не про нього йшлося, й усім своїм виглядом спростовував останнє й дуже важливе твердження Бога. Та коли Ісус сказав: А тепер я хотів би почути відповідь на своє друге запитання, він умить насторожився, і стало видно, що він тільки вдає байдужість, хоч досі не промовив жодного слова.

Бог глибоко зітхнув, розглянувся навколо й промурмотів таким тоном, ніби щойно відкрив щось украй несподіване й цікаве для себе: Тут ми з тобою зовсім як у пустелі, а я про це й не подумав. Він знову обернув погляд до Ісуса, зробив довгу паузу, а потім, ніби змирившись із неминучістю, заговорив: Почуття невдоволення, сину мій, було закладене в людське серце творцем усього сущого, тобто мною, але це невдоволення, як і все те, що я створив за своїм образом і подобою, я знайшов там, де воно