Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

18 грудня суд присяглих у Чорткові, за приналежність до УВО засудив: Ярослава Клима на 3 роки; Осипа Кузика і Тараса Левчука на 1.5 року в'язниці. Кушніра, Гречку та Демчука звільнено.

20 грудня 1932 р. суд присяглих у Чорткові по знесенню першого засуду, засудив у другій розправі: Онуфрія Шиманського на 6 літ в'язниці (замість 10 літ), Михайла Гринчука на 10 літ в'язниці (замість 15 літ).

У грудні 1932 р. у висліді розправи за державну зраду проти Мирона та 16 його товаришів, що тривала 8 днів, золочівський суд присяглих засудив: двох обвинувачених по 4 роки в'язниці, трьох по 3 роки в'язниці, інших звільнено.

25 грудня 1932 року, в зв'язку із знищенням телефонної лінії на шляху Львів-Золочів, арештовано студентів Р. Кравчука, О. Чемеринсьокого, І. Коропецького, Б. Гошовського, Р. Квасовського, В. Кука, В. Заяця, братів Німецьких, В. Шандра, М. Саґатого, В. Боднара; ґімназистів Кука, Гойдуна, братів Сорок; ремісників і робітників Л. Гаєвого, братів Гусаків, братів Купчиків та В. Ковзуна.

26 грудня в Дем'янові, пов. Рогатин, заарештовано 20 українців. З-поміж них Беніша і братів Кропельницьких відставлено до тюрми в Рогатині, а інших, після кількох днів слідства, випущено на волю.

29 грудня 1932 року у Львові арештовано інж. Юліяна Воробкевича, який їхав з Данціґу відвідати своїх батьків у Чортківщині.

НАПАД НА ПОШТУ В ГОРОДКУ

Напад бойовиків ОУН на поштовий уряд у Городку біля Львова[179], що став широко відомий у зв'язку з наглим судом над спійманими трьома учасниками нападу, відбувся 30 листопада 1932 року.

Доручення підготовити й виконати новий „екс” (експропріяцію), себто, напад на поштовий уряд, щоб здобути гроші, одержав тодішній Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Богдан Кордюк-”Новий” від ПУН-у. Одержане завдання він почав реалізувати так, що бойовому референтові КЕ Романові Шухевичові-”Дзвонові” він доручив організацію виконання самого нападу, а собі залишив завдання устійнити, котрий поштовий уряд дає найкращі умови для виконання нападу, себто, коли в ньому найбільше готівки і яка його охорона з боку польської поліції.

Роман Шухевич особисто зайнявся підбором бойовиків, а технічну підготовку нападу, простудіювання терену, укладення подробиць пля-ну нападу, визначення завдань для окремих бойовиків та нагляд над виконанням самого пляну й відступом учасників нападу він передав, на пропозицію Кордюка, Миколі Лебедеві-”Маркові”, який до того часу був підреферентом юнацтва в КЕ, а за кілька місяців перед нападом перейшов до безпосередньої диспозиції бойового референта.

Після кількамісячного розсліджування ситуації Кордюк, як Крайовий провідник, вирішив, що напад повинен відбутися на поштовий уряд У Городку біля Львова наприкінці листопада. Згідно з його інформаціями, в той час у поштовому уряді повинна бути велика сума грошей, приміщення поштового будинку є дуже догідне для успішного проведення нападу, а поліційно-службової охорони пошти там не існує майже жодної.

На учасників нападу обрано дванадцять бойовиків з різних районів: Дмитро Данилишин і Василь Білас із Дрогобиччини, які раніше виявилися знаменитими бойовиками як учасники нападів на поштовий уряд у Трускавці та на „Банк Людови” у Бориславі і як виконавці атентату на Голуфка, далі Юрко Березинський з Радехівщини, брат дружини Романа Шухевича, виконавець вдалого замаху на комісара Чеховського, Маріян Жураковський і Петро Максимців із Станиславівщини, Степан Долинський, Степан Куспісь, Степан Мащак, Володимир Старик, Гриць Файда, Степан Цап і Г. Купецький.

Згідно з опрацьованим пляном, напад мав відбутися у вівторок 29 листопада 1932 року, о годині 4.55 після обіду. Вибрані бойовики прибули організаційним зв'язком до Львова, а звідсіля поодинцем виїхали до Городка. Керівник нападу Лебедь-”Марко” безпосередньої участи не взяв, а передав провід над бойовиками Юркові Березинському. Гроші з поштового уряду повинні були забрати Данилишин і Білас, інші бойовики мали стероризувати поштових урядовців та евентуальних відвідувачів пошти, забезпечити Данилишинові й Біласові відступ з будинку пошти й після цього відступити. Стріляти було дозволено тільки у випадку конечности.

У Городку бойовики зустрілися в домовленому відлюдному місці в точно визначений час. Але в останню хвилину виявилося, що бойовикам не доставлено запасних набоїв до револьверів, а тому довелося реченець нападу пересунути на наступний день. Бойовики відійшли двома групами до поблизького села, добре відомого учасникові нападу Ст. Куспісеві, непомітно зайшли до однієї селянської клуні й там, непомічені навіть господарем клуні, пробули ніч і наступний день.

Перед присмерком у середу 30 листопада 1932 року бойовики двома групами, по 5 і 6 осіб, вирушили до Городка й, наблизившись із двох протилежних кінців вулиці, точно о годині 4.55 увійшли до будинку пошти. Залізна брама була відчинена і бойовики, ввійшовши крізь неї, наклали на обличчя маски.

Несподівано виявилося, що пошта має озброєну охорону, бо як тільки бойовики ввійшли до залі й закликали присутніх піднести руки вгору, на них посипалися постріли, а двері до каси замкнулися. Це викликало серед бойовиків замішання, почалася двобічна перестрілка. Не гаючи часу, Данилишин віддав кілька пострілів до дверей каси й розбив віконце, через яке видавалися гроші, Білас скочив крізь це віконце до приміщення каси, забрав гроші, при чому йому допомогла згорнути їх у наплечник перелякана урядничка, потім вийшов і разом із Данили-шином вибігли з будинку, давши умовлений знак, що всі повинні відступати згідно з пляном. Одначе, при відступі на бойовиків знову посипалися постріли – з вілли, яка прилягала до поштового будинку. Треба було відстрілюватися теж на вулиці.

Бойовики відступили на умовлене місце двома групами, де було стверджено, що двох бракує: Березинського і Старика. Виявилося, що вони загинули від ворожих куль – Березинський був смертельно поранений в будинку пошти й впав, як тільки вибіг на вулицю, де й дострілився, а Старика скосили постріли з вілли. Третій з учасників нападу, Г. Купецький, був поранений в руку.

Дальший відступ бойовиків відбувався теж двома групами: шестеро з них, перебравши захоплені гроші (4.500 злотих), подалися під проводом Гриця Файди в напрямі Львова, а Данилишин і Білас, разом із Куспісем, пішли до Глинної Наварії, щоб там всісти до поїзду і через Стрий повернутися у Дрогобиччину. Перед Наварією Куспісь подався До рідного села, а Данилишин і